Історія економіки

Схожі статті :

Популярні записи

  • Шведська (стокгольмська)

    Значний внесок у розвиток світової економічної науки зробили шведські вчені, представники стокгольмської школи. Її засновником був Кнут Вікссель (1851—1926), праці якого заклали основи бага­тьох нових напрямів у західній економічній думці, зокрема вчення про "недосконалу конкуренцію", теорії кредитно-грошового регу­лювання циклу, теорії ціни та ін.

    Найбільш відомі у науковому світі дослідження Віксселя "Цін­ність, капітал і рента" (1893) та "Проценти на капітал і ціна това­рів" (1898).

    Соціально-економічні процеси кінця XIX ст. характеризувалися зростанням монополістичних тенденцій, посиленням кризових явищ, зниженням ефективності функціонування грошової системи. З класичних позицій неможливо було пояснити ні причини економі­чних криз, ні процеси ціноутворення чи грошового обігу, ні інші нові явища господарської практики. За своїми поглядами Вікссель найближче стояв до австрійської школи. Так, розробляючи теорію цін, він виходив із маржиналістського розуміння вартості і вважав, що вартість — величина не постійна та не об'єктивна. Головним фактором, який визначає вартість, є гранична корисність. За умов досконалої конкуренції і ринкової рівноваги ціни товарів мають бу­ти пропорційними граничним корисностям цих товарів. Але в ре­альному житті, де співіснують конкуренція й монополія, ця пропор­ційність порушується.

    Головна проблема, на якій зосереджував свою увагу Вікс­сель,— це проблема динаміки цін. У неокласичній теорії тракту­вання ціни, стверджував він, подавалося з двох протилежних по­зицій: з одного боку — як суб'єктивно-психологічне пояснення ціни одного товару в маржиналістському розумінні, а з іншого — як об'єктивне трактування загального руху цін у дусі кількісної теорії грошей.

    Шукаючи власного шляху для розкриття механізму руху цін, Ві­кссель дійшов висновку, що за умов "грошової економіки", коли то­вари давно вже не обмінюються на інші товари, а лише на гроші, "закон ринку" Сея взагалі не має сенсу. Грошовий попит може відо­кремлюватися від товарної пропозиції і може збільшуватися за ра­хунок появи на ринку нових дорогоцінних металів." Почавши із за­перечення "закону ринку" Сея, Вікссель фактично прийшов до заперечення кількісної теорії грошей. А це привело його до пере­гляду самої ідеї рівноваги. Коли розглядати рівновагу як тимчасове явище, то умови її дослідження, за Віксселем, мають визначатися аналізом взаємодії грошових факторів. При цьому він відкидає ідею, що головною причиною зміни цін є зміна кількості грошей, Вікс-еель вважає, що в сукупному попиті і пропозиції необхідно розріз­няти, з одного боку — попит і пропозицію щодо предметів спожи­вання, а з іншого — щодо засобів виробництва. На його думку, зовсім не обов'язково, щоб урівноважування пропозиції й попиту на предмети споживання і наявних заощаджень та інвестицій досягало­ся одночасно.

    У теорії Віксселя важливе місце належить концепції кумулятив­ного процесу (тенденції до прискорення якогось процесу). Причина кумулятивної зміни цін полягає у русі позичкового процента, у не­збігові "грошової" і "природної" процентних ставок. "Грошова" ставка відповідає ставці на ринку позичкового капіталу, "природ­на" — відбиває дохідність капіталу, котрий реально функціонує. Рі­вновага досягається, як вважав шведський економіст, лише у разі рівності "грошової" і "природної" ставок. Головна проблема поля­гає в тім, що порушення рівноваги між ставками може спричиняти зміну рівня цін.

    Вікссель стверджував, що будь-яку зміну цін зумовлює зміна умов, які визначають масштаби й характер інвестування. Скоректу­вати їх можна методами банківської політики. Згідно з концепцією кумулятивного процесу з порушенням рівноваги, тобто виникнен­ням нерівності між інвестиціями і заощадженнями виявляється тен­денція до збільшення рівня цін.

    Аналіз кумулятивних процесів та дослідження проблем пору­шення рівноваги привели Віксселя до створення теорії економічно­го циклу. Основну причину криз він шукав у "реальних факторах" економіки, хоча й не заперечував значення руху цін. Механізм цик­лічного розвитку господарської кон'юнктури він зв'язував із проце­сом нагромадження капіталу.

    Шведський економіст запропонував "речове" трактування капіталу як сукупності всіх одиниць заощадженої праці та зе­кономленої землі, помножених на тривалість періоду заоща­джень. Тобто процес нагромадження капіталу розглядався як нагромадження все більшої кількості інвестиційних благ певного виду внаслідок відмови від поточного споживання факторів виробництва.

    Вікссель уперше ввів у теорію поняття "очікування" учасників господарського процесу. Аналіз нерівноважних ситуацій уможливив сформулювання умов, необхідних для рівноважного розвитку еко­номіки: рівність між "грошовою" та "природною" ставками, рів­ність інвестицій і заощаджень, стабільність цін.

    Характеризуючи процес нагромадження капіталу, Вікссель по­казав, що в періоди піднесення нагромадження ("висота") капі­талу підтримується низьким рівнем процентних ставок. Мірою нагромадження капіталу починає проявлятись тенденція до зни­ження його граничної корисності. Відносна частка капіталу в суку­пному продукті зменшується зі збільшенням її в абсолютному ви­раженні. Водночас відбувається поступове поглинання реальних заощаджень поточним споживанням. Цей процес в економічній літературі отримав назву "ефект Віксселя". "Ефект Віксселя" і зрос­тання "висоти" капіталу впливають на рух процентних ставок, пе­решкоджаючи їхньому зниженню, що, у свою чергу, гальмує нагро­мадження капіталу.

    Можливість виходу із депресії Вікссель бачив у споживанні на­громадженого капіталу.

    Дослідження економічного циклу дали змогу виділити гострі проблеми нагромадження капіталу, проаналізувати його вплив на виробництво, розподіл доходів, заощадження, простежити зв'язок між інвестиціями й грошима.

    Вікссель бачив необхідність втручання держави в механізм рів­новаги, хоча на той час ідея державного макрорегулювання була ще досить туманною. Цю ідею, як і теорію цін, процентів та інвестицій було опрацьовано пізніше (Дж. Кейнс та інші автори).

    Погляди Віксселя справили значний вплив на його наукових однодумців зі стокгольмської, або шведської, школи. До цієї плеяди вчених належали Г. Мюрдаль, Б. Олін, Е. Ландаль, Е. Лундберг та ін.

    Основне коло питань, що досліджувалося представниками цієї школи, визначила "Велика депресія" та її наслідки. Проте на відмі­ну від інших напрямів економічного аналізу стокгольмська школа не запропонувала єдиної аналітичної моделі. Вона узагальнила ряд ідей та позицій інших течій, які мали спільні риси.

    Насамперед, слід указати на специфіку методу аналізу — макро-економічний підхід. Дуже велике значення мало запровадження та­ких понять, як ex-ante і ex-post. Перше означало, що економічний процес розглядається з погляду очікуваних, тобто прогнозованих, результатів, а друге — з погляду фактичних результатів. Отже, в центр дослідження було поставлено оцінки майбутнього. Запрова­дження цих понять дало змогу теоретично проаналізувати нерівно-важну модель, що в ній рушійною силою було відхилення величин ex-ante від ex-post, причому такі відхилення розглядалися як внут­рішньо властиві економіці, а звідси випливало й визнання необхід­ності втручання держави.

    Метод "очікувань" Мюрдаля означав включення очікувань як явних змінних у формальну теорію рівноваги. Дослідження Е. Ландаля в галузі динамічного аналізу будувались на ідеї необхід­ності включення до аналізу також і фактора часу. Він запровадив поняття "часової" й "міжчасової" рівноваги. Остання означала таку ситуацію, коли рівність попиту і пропозиції досягається за цін, що відповідають очікуванням, тобто таких, котрі визначили рівень по­питу і пропозиції. За методом "міжчасової" рівноваги можна аналі­зувати динамічні процеси.

    Ландаль в центр дослідження поставив проблему реалізації очі­кувань, тобто збіг величин, що плануються, і реальних. Зміна очіку­вань, на його думку, є важливим стимулом для економіки, причому залежно від реалізації очікувань і практично досягнутих значень економічних показників формуються нові очікування. Відтак процес економічного розвитку постає як послідовність взаємозв'язаних станів, зв'язок між якими забезпечується очікуваннями.

    Густав Кассель (1866—1945) — один із відомих шведських економістів, праця якого "Природа і необхідність процента" (1903) була визнана важливою віхою в розвитку теорії процента й грошей. Інша книга Касселя — "Теорія соціальної економіки" охоплює низ­ку проблем, найважливішою з яких є торговельно-промисловий цикл. У першому виданні автор чітко розмежовує ранні (до 1870 p.) торговельні кризи і сучасні економічні цикли періоду 1870— 1914рр. А вже в 1931 p. він стверджував, що не можна впевнено сказати, яку саме роль відіграють цикли в економічному житті. Великі потрясіння у сфері грошового обігу, політична нестабіль­ність, воєнні борги, роль держави, що збільшується, — усі ці факто­ри настільки змінили характер економічного життя після першої світової війни, що саме поняття "торговельно-промисловий цикл" у його колишньому розумінні втратило сенс.

    Кассель розглядав економічні коливання й кризи як процеси, зумовлені явищами економічної історії. Можливо, підкреслював Кассель, їхньої причини треба шукати не в природі економічно­го ладу, а в революційних змінах соціальної та економічної систем і, особливо, в переході від старої натуральної сільськогосподарсь­кої економіки до сучасної, високоіндустріалізованої, що базується на поділі праці та обміні. Економічні коливання породжуються не структурними особливостями сучасної економіки, а змінами в техніці.

    Кассель проводить чітку межу між тими засобами виробництва, що працюють на споживача, і тими, що використовуються для "виробництва знарядь для дальшого виробництва". Спадання спо­живчого попиту призводить до відповідного недовантаження за­собів виробництва першої групи й одночасно до повної бездіяль­ності засобів виробництва другої групи. Фактично - це принцип акселерації.

    Серед факторів, що визначають рух торговельно-промислового циклу, Кассель виокремлює норму процента. Якщо відомий очіку­ваний рівень річних доходів від капітальних благ, то чим нижча при цьому норма процента, тим вища вартість основного капіталу. Тому за тривалого збереження невисокої норми процента підприємці, що укладають будівельні контракти або контракти на інші види робіт, які потребують великого обсягу основного капіталу, можуть споді­ватися значних прибутків.

    Висока норма процента зменшує вартість основного капіталу, а якщо вона тримається довго, то призводить до скорочення його ви­робництва. Цієї обставини досить, на думку Касселя, щоб перетво­рити бум на депресію.