Історія економіки

Схожі статті :

Популярні записи

  • Теоретичні проблеми "Капіталу"

    Праця над цим фундаментальним твором тривала понад п'ятнадцять років. Її було задумано як критичний огляд поширених у ті часи економічних теорій. Кілька рукописних варіантів "Капіта­лу" (1857—1865) ("Критика політичної економії", "До критики по­літичної економії", другий та третій попередні варіанти "Капіталу") у вигляді нарисів та закінчених теоретичних викладок давно були готові до друку, однак Маркс намагався надати цьому твору харак­теру вичерпної, логічно закінченої теорії. Головною метою дослі­дження, за словами Маркса було "відкриття економічного закону руху сучасного суспільства" .

    Однак вихід у світ одночасно всіх томів "Капіталу" не пощасти­ло забезпечити: праця тривала надалі, а обсяги опрацьованих мате­ріалів зростали. Було прийнято рішення про видання першої, в ці­лому завершеної частини.

    Перший том "Капіталу" вийшов з друку 1867 p., і йому Маркс дав заголовок — "Процес виробництва капіталу".

    Центральною проблемою цього тому є проблема виробництва додаткової вартості як основи розвитку й виразника відносин між капіталом та працею. Теза, з якої виходить Маркс у своєму аналі­зі, — це визначальна роль виробництва щодо розподілу, обміну та споживання.

    Дослідження починається з визначення ролі грошей та товару у становленні капіталізму. Аналізуючи просте товарне виробництво, Маркс доводить, що існування в докапіталістичну добу товарного виробництва й торгівлі, яка обслуговувалась за допомогою грошей, історично зумовлює виникнення капіталу.

    Категорії товару і його вартості було достатньо досліджено представниками класичної школи та їхніми послідовниками, але та­кого суворо логічного визначення, як Маркс, величині вартості то­вару не дав ніхто.

    Передовсім визначивши товар, як продукт, призначений суто для обміну, а не для власного споживання, Маркс звертає увагу на те, що Товар має дві властивості, перша з яких забезпечує йому по­пит на ринку (споживна вартість) і характеризує товар як корисну у конкретному відношенні річ; друга (вартість) — забезпечує йому можливість обмінюватися на інші речі, порівнюватися з ними неза­лежно від того, в якій формі вони виступають, які конкретні потре­би задовольняють.

    Отже, різноманітні речі можуть обмінюватися одна на одну за­вдяки двом притаманним їм властивостям: потреба в конкретній речі є причиною обміну, а вартість, закладена в кожній з них, забезпе­чує його. Пропорції в процесі обміну (мінова вартість) визначають­ся через порівнювання вартостей.

    Дві властивості товару зумовлено двома характеристиками праці, що створює цей товар: конкретною працею, яка потребує особливих навичок і результатом котрої є якась конкретна річ, що забезпечить конкретну користь, та абстрактною працею, яка споріднює всі види праці, бо є результатом витрат певних зусиль (розумових, фізичних) на виробництво товарів.

    Аналізуючи процес обміну товарами на основі порівнювання їх­ньої вартості, Маркс в історичній ретроспектив! показує розвиток обміну і виникнення грошей як закономірного наслідку цього роз­витку. За Марксом, гроші — це також товар, який виступає у спе­цифічній формі, але завдяки їх участі в процесі обміну вартість на­бирає форму ціни, яка може дорівнювати вартості, а може від неї відрізнятись.

    Щоб довести природний зв'язок товарів та грошей, Маркс аналі­зує Функції грошей у процесі обміну. У вирішенні цієї проблеми він іде далі класичної школи, визначаючи п'ять функцій грошей: як мі­ри вартості, засобу обігу, засобу створення скарбів (золото та сріб­ло) та засобу нагромадження, засобу платежу та світових грошей. Різні етапи розвитку суспільства зумовлюють різний рівень реаліза­ції цих функцій.

    Докладне дослідження суті товарів та грошей передує викладу го­ловної ідеї першого тому "Капіталу" — проблеми перетворення прос­того товарного виробництва на капіталістичне, що відбувається в ме­жах еквівалентного обміну на підставі закладеної в товарах вартості.

    Маркс показує, як Гроші виходять з товарної форми і Стають першою формою прояву капіталу. Однак він не ототожнює гроші і капітал, а підкреслює, що лише за відповідних умов вони виконують цю функцію.

    Різниця між грошима за простого товарного виробництва та грошима за умов капіталістичного виробництва полягає в тім, під­креслює він, що за капіталізму гроші, виконуючи функцію посеред­ника в процесі еквівалентного обміну і перебуваючи в процесі обігу, самозростають: причиною зростання грошей в обігу є, за Марксом, особливі виробничі відносини, побудовані на експлуатації.

    Виникнення капіталізму знаменується якісним розширенням ко­ла товарів. На ринку пропонується новий Товар — робоча сила, Власники якого змушені обмінювати його на засоби існування. Ці власники є особливою категорією людей, позбавлених засобів виро­бництва, але вільних розпоряджатися собою.

    Як будь-який товар, робоча сила має вартість і споживну вар­тість. Перша — це сума всіх вартостей, які має спожити найманий робітник, щоб підтримувати своє життя та забезпечити відтворення робочої сили. А споживна вартість (його корисність для капіталіста) полягає в тім, що найманий робітник постійно створює додаткову вартість, забезпечуючи "самозростання" грошей.

    Маркс підкреслює нерівноправність на ринку власників товару "робоча сила" і власників капіталу, які можуть диктувати свої умо­ви, оскільки найманий робітник, позбавлений власності, а отже, і за­собів існування, не може тривалий час чекати чогось ліпшого.

    Досліджуючи процес праці та процес зростання вартості, Маркс особливу увагу приділяє ролі Факторів виробництва. Капіталіст, організовуючи виробництво, придбає не лише робочу силу, а й за­соби виробництва, тобто минулу уречевлену працю, яка відіграє па­сивну роль у виробництві і вартість котрої відшкодовується живою працею, що її носієм є робоча сила, суб'єктивний фактор. Маркс на­зиває уречевлений фактор постійним капіталом, а живу працю — змінним, оскільки в процесі виробництва вона не лише відтворює вартість засобів виробництва (постійний капітал), та власну вар­тість, а й створює для капіталіста додаткову вартість, яка після реа­лізації товару виступатиме у формі прибутку.

    Додаткова вартість у кількісному вираженні — це надлишок вартості товару над вартістю спожитих засобів виробництва й робо­чої сили.

    Якісна характеристика додаткової вартості будується на визна­ченні її природи (витрати додаткової праці), а кількісна — на де­монстрації способів її отримання, а також на визначенні міри впли­ву кожного фактора на загальну вартість товару.

    Маркс, протиставивши працю капіталу, робить висновок, що лише частину робочого часу найманий робітник витрачає на відтво­рення власної вартості, решта йде на відновлення вартості засобів виробництва, що належать капіталісту, та на створення додаткової вартості, яка також привласнюється капіталістом.

    Відношення розмірів додаткової вартості до величини вартості робочої сили вказує на ступінь експлуатації робочої сили. Цей пока­зник Маркс називає Нормою додаткової вартості. Він аналізує способи збільшення додаткової вартості, отже і її норми, пов'я­зуючи їх з абсолютним та відносним зростанням використовуваної маси живої праці. Під абсолютним зростанням маси живої праці Маркс розуміє збільшення кількості зайнятих у виробництві робо­чих рук та збільшення тривалості робочого дня, а під відносним — підвищення інтенсивності праці, що може стимулюватись новими формами організації праці, її механізацією, а також ситуацією на ринку праці.

    У зв'язку з аналізом форм додаткової вартості та поділом її на абсолютну та відносну Маркс особливу увагу приділяє закономірній зміні співвідношення цих форм, що зумовлюється прогресом виробництва, підкреслює зростання значення відносної додаткової вартості.

    Марксу належить визначення Капіталу, як вартості, що самозростає. У цьому визначенні криється розуміння ним суті капіталі­стичного виробництва: по-перше, форма власності на засоби вироб­ництва закріплює за капіталістом право диктату щодо виробництва й розподілу; по-друге, поєднання робочої сили із засобами виробни­цтва відбувається з волі капіталіста і в тій формі та мірі, що його влаштовують; по-третє, за робочою силою закріплюється лише пра­во да створення вартості, частку якої капіталіст виділяє робітникові для відтворення робочої сили; по-п'яте, робоча сила стає часткою використовуваного капіталу, відбувається формальне та реальне підкорення праці капіталу; нерівноправні відносини між робочою силою і капіталістом стають причиною постійного економічного та соціального протистояння.

    Відносини між капіталістом та робітником, підкреслює Маркс, тільки на перший погляд здаються вартісними. Це було б правиль­но, якби в процес обміну вступала сама праця, однак на ринку про­понується на продаж лише здатність до праці. У процесі виробницт­ва ця здатність використовується лише в тій мірі, яка необхідна, щоб відшкодувати вартість спожитих засобів виробництва, створити додаткову вартість, а також створити вартість, яку б робітник, обмі­нявши її на ринку, міг використати для задоволення своїх потреб.

    Цікаво, що розміри цієї частки вартості (необхідного продукту) залежать від вартості предметів споживання, які необхідні робітни­ку та його сім'ї, а оцінку їй дає капіталіст, перетворюючи вартісний вираз потреб на ціновий. Тому необхідний продукт набирає форми Заробітної плати, тобто вартість товару "робоча сила" виступає у формі ціни, яка підлягає тим самим ринковим законам, що й ціна будь-якого іншого товару.

    Проаналізувавши фактори, що впливають на заробітну плату, форми та системи заробітної плати, національні відмінності в заро­бітній платі, Маркс зробив висновок, що людям лише здається, ніби ціну праці зв'язано з її кількістю, вона змінюється чи залишається незмінною залежно від впливу різних факторів у межах загальної ціни праці. Ці межі "встановлюються лише шляхом постійної боро­тьби між капіталом та працею"'.

    Боротьба за заробітну плату, підкреслює Карл Маркс, — це лише один із проявів того протистояння, яке становить основу капіталіс­тичних виробничих відносин. На більш високому суспільному рівні це проявляється як антагонізм класів, що руйнує суспільство.

    Основний висновок із теоретичних узагальнень першого тому "Капіталу" Карл Маркс робить у зв'язку з аналізом процесу нагро­мадження капіталу.

    На відміну від інших дослідників, процес капіталістичного на­громадження Маркс зв'язує з безперервністю процесу виробництва (відтворенням) і зростанням додаткової вартості. Виокремлюючи два типи відтворення за капіталізму — просте і розширене, він по­казує, що основою розширеного відтворення є додаткова вартість, за рахунок якої капіталіст збільшує кількість засобів виробництва і ро­бочої сили, з метою продовження процесу виробництва, але вже на розширеній основі.

    Капіталізація частини додаткової вартості, тобто перетво­рення її на капітал, Є процесом капіталістичного нагромадження, Який здійснюється під впливом конкурентної боротьби з метою збільшення обсягів виробництва та прибутку.

    Аналіз розширеного виробництва дав можливість Марксу зроби­ти висновок, що характерною рисою капіталізму є перетворення за­конів капіталістичного нагромадження на закони привласнення, адже розширене відтворення означає постійне відтворення на новій основі права власності капіталіста на додаткову вартість, що зростає завдяки зростанню обсягів виробництва.

    Факторами, котрі впливають на процес капіталістичного нагро­мадження, є ступінь експлуатації робітничого класу, продуктивність суспільної праці, розміри тієї частини додаткової вартості, що йде на особисте споживання капіталіста, розмір амортизаційних відра­хувань, розмір авансованого капіталу. Усі ці фактори спричиняють зростання обсягів виробництва додаткової вартості і тієї її частини, що йде на нагромадження.

    Для дальшого аналізу Маркс запроваджує Поняття органічної будови капіталу, за яким співвідношення двох частин капіталу — постійної і змінної (вартості засобів виробництва і вартості робочої сили) під впливом науково-технічного прогресу змінюється на ко­ристь постійної частини капіталу. Маса матеріалізованої праці зрос­тає швидше, ніж живої. Це означає, що капіталістичне розширене відтворення призводить до збільшення безробіття.