Історія економіки

Схожі статті :

Популярні записи

  • Неокласичний синтез

    Наприкінці 70-х pp. різниця між кейнсіанською та неокласичною школами мала більше історичний, ніж концептуальний характер.

    Однак іще задовго до того, як на засаді теорій економічного зро­стання відбулося орґанічне поєднання двох напрямків економічної теорії, було проголошено принцип "неокласичного синтезу".

    4'акий підхід було запропоновано Джоном Хіксом ще 1937 р., у 40—50-х pp. підтримано Франко Модільяні та остаточно обгрун­товано Полом Самуельсоном] Вони розглядали працю Кейнса як окремий випадок традиційноҐ'неокласичної теорії, модифікованої лише запровадженням певних обмежень у галузі ціноутворення, ставки заробітної плати та норми процента. З іншого боку, Кейнс уважав неокласичну школу окремим випадком загальної теорії за­йнятості, характерним для умов повної зайнятості. Він підкреслю­вав, що коли з допомогою централізованого контролю пощастить забезпечити повну зайнятість, то неокласичний аналіз знову набере виняткового значення.

    І Суть синтезу полягала в тім, що залежно від стану економіки пропонувалось використовувати або кейнсіанські методи регулю­вання, або рецепти економістів, які стояли на позиціях обмеження втручання держави в економіку та вважали найліпшими регулято­рами грошово-кредитні механізми, що діють за умов вільного рин­ку, забезпечуючи рівновагу між попитом і пропозицією, виробницт­вом і споживанням.!

    Прихильники "неокласичного синтезу" не перебільшували регу­люючих можливостей ринку. Вони вважали, що в міру ускладнення економічних взаємозв'язків і відносин слід удосконалювати та активно використовувати різноманітні методи державного регу­лювання.

    У 50—60-ті pp. в економічній літературі концепція неокласично­го синтезу набуває цілковитого визнання. Неокейнсіанство, неокла­сична теорія, теорії кон'юнктури, економетрики об'єднуються на базі пошуку шляхів стабілізації й економічного зростання. Під різ­ними кутами зору вони вивчають функціональні аспекти процесу відтворення. Суть цього поєднання відобразив Вільям Ростоу, який писав, що "сучасні економісти, поставивши перед собою завдання об'єднання класичної теорії відтворення з кейнсіанським аналізом доходу, запровадили динамічні змінні: населення, технологію виро­бництва, підприємницьку активність".

    Справді, школу "неокласичного синтезу" вирізняє з-поміж інших різноманітність тематики досліджень. Увага її представників зосе­реджується на проблемах економічного зростання, дальшому розви­тку теорії загальної економічної рівноваги. Саме представниками цієї школи було запропоновано методику аналізу безробіття та за­ходи щодо його регулювання, отримано суттєві результати в галузі теорії та практики оподаткування. У межах цієї школи розвитку на­були методи економіко-математичного аналізу, можливості їхнього застосування в політології.

    1 Поряд з Макроекономічними методами дослідження ця школа використовувала Мікроекономічні підходи, розвиваючи прикладні аспекти економічної теорц^

    Найвидатнішим пропагандистом і автором теорії "неокласичного синтезу" був американський економіст, професор П. Самуельсон, який писав: "Мої погляди вичерпуються загальною неокласичною теорією, яка включає в класичну традицію будь-яку частину кейнсь анського і неокейнсіанського аналізу, що є придатною для сучасної економіки".

    Пол А. Самуельсон (1915 р. н.) здобув освіту в Чиказькому та Гарвардському університетах, був засновником факультету "еконо­міко" Масачусетського технологічного інституту, першим амери­канським лауреатом Нобелівської премії з економіки (1970), кон­сультантом Конгресу та Президента США. Його вважають одним з найвпливовіших економістів-теоретиків XX ст.

    Він спромігся об'єднати в одну теорію всі досягнення економіч­ної думки від А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса до Д. М. Кейнса, М. Фрідмена, Д. Тобіна та Р. Лукаса, тобто доктрини, здавалося б, цілком протилежні за змістом, і тим самим накреслив сучасні підходи до вивчення економічних проблем. Він писав, що його теорія включає все те позитивне, що містить як кейнсіанський, так і нео­класичний аналіз, що уможливлює поєднання в одне ціле макро - і мікроекономіки'.

    Його книжку "Економіко" (1948), яка стала найпоширенішим підручником і витримала безліч перевидань різними мовами світу, присвячено аналізу проблем, що стосуються всіх сторін економіч­ного життя. Особливо наголошено на ідеї неокласичного синтезу в третьому виданні "Економіксу" (1955), де Самуельсон висловлював сподівання, що такий синтез допоможе подолати відстань між мік-ро - та макроекономікою.

    Кожне нове видання відображало нові досягнення економічної теорії. 1985р. у дванадцятому (спільно з В. Нордхаузом) виданні підручника, було враховано особливості макроекономічного розви­тку 80-х pp., проаналізовано причини високого рівня безробіття, ін­фляції, ставки процента, бюджетного дефіциту, визначено напрямки розвитку економічної науки та основи монетаризму.

    Визначаючи Предмет економічної науки, Самуельсон трактує його дуже широко, даючи перелік основних напрямків дослідження та використовуючи різні підходи: як науку про види діяльності, зв'язані з виробництвом та обміном; як науку, що вивчає викорис­тання обмежених виробничих ресурсів для виробництва товарів, їх розподіл; як науку про співвідношення виробництва та споживання;

    Як науку про економічну діяльність тощо. Він пише, що ці визна­чення можна продовжувати нескінченно. Проте найбільш узагаль­нюючим він уважає Визначення предмета економічної теорії через проблему вибору, тобто дослідження способу раціонального викори­стання обмежених факторів виробництва для створення благ з ме­тою забезпечення потреб суспільства та індивідів. Таке визначення обов'язково включає вивчення всіх сторін суспільного життя, впли­ву всіх факторів на економічний розвиток, усіх причин, що спону­кають до вибору.

    Методи, які є в розпорядженні економічної теорії, на думку Са-муельсона, — це результат розвитку багатьох наук: історії, філосо­фії, психології, статистики, математики.

    Самуельсон визначає Прикладне значення економічної теорії як основи економічної політики, зміст її Нормативної та позитивної функцій, основні макроекономічні показники розвитку суспільства, спеціально виокремлюючи категорію якості життя, яку оцінює через низку явищ економічного та позаекономічного характеру — від ва­лового національного продукту (ВНП) та способу його розподілу до якості навколишнього середовища. Він наголошує, що сучасне економічне життя не існує поза зв'язком з іншими проблемами, воно зумовлюється ними і зумовлює їх.

    Він будує свою книжку, виходячи з визначення основних проб­лем організації економіки, які трактує, використовуючи теорії гра­ничної корисності, факторів виробництва, їхньої спадної віддачі, продуктивності, обмеженості ресурсів, теорії виробничої функції, теорії раціонального вибору, альтернативних витрат. З цих позицій Самуельсон висвітлює проблеми ефективності виробництва, спад­ної, постійної та такої, що зростає, дохідності.

    Зазначаючи, що економічний розвиток базується на раціо­нальному виборі, він указує на те, що цей вибір залежить від умов функціонування виробництва, тобто від реального економічного по­рядку. Він користується неоліберальним визначенням моделей ор­ганізації економіки: ринкової та командної, зазначаючи, що їх поєд­нання дає феномен змішаної економіки, яка будується на основі ринкової організації господарських відносин та регулюючого впли­ву держави на економічні процеси.

    Самуельсон порівнює ознаки ринкової та командної економіки і віддає перевагу ринковому механізму, що здатний, на його думку, автоматично підтримувати економіку в стані рівноваги. Він указує, що Ринкову економіку підпорядковано дії природних сил і вона є економікою суворого порядку. Однак на певному етапі стає необ­хідним втручання держави, яке має відповідати трьом принци­пам — бути ефективним, стабільним та справедливим.

    Ця необхідність зумовлена виникненням монополій, недоскона­лою конкуренцією, загостренням економічних та соціальних супе­речностей. Дії держави мають спрямовуватися проти монополізації економіки, на підтримку стабілізаційних заходів щодо пом'якшення ділового циклу, стримування безробіття та інфляції, стимулювання економічного зростання. Він підтримує впровадження державних програм перерозподілу національного доходу з метою ліквідації со­ціальних негараздів.

    Аналізуючи механізми ринкової економіки, її здатність до само­регулювання з неокласичних позицій, Самуельсон указує на те, що, крім функцій забезпечення ефективності та справедливості, держава має здійснювати також і макроекономічне регулювання стабільності за методом Кейнса та його послідовників. На його думку, ринковий механізм визначає ціни та обсяги виробництва, а держава регулює ринок з допомогою податків, державного субсидування та інших економічних методів.

    Теорію факторів виробництва Самуельсон доповнює визначен­ням ролі капіталу, яка, на його думку, змінюється з розвитком су­спільства. Він розглядає капітал не тільки як продукт праці та скла­дову витрат виробництва, а і як фактор особливого роду, і стверджує, що за умов приватної власності капітал є основою стихійного розвитку, підвладною лише ринковим силам, тоді як за суспільної власності держава визначає правила його розподілу, а тому він втрачає основну якість — стимулювати розвиток.

    Тобто Капітал це багатство, яке є результатом минулої праці, перебуває в приватній власності і дає дохід. Якщо він не відповідає цим вимогам, то перестає забезпечувати стабільне динамічне зрос­тання економіки.

    У центр аналізу ринкового механізму саморегулювання Самуе-льсон ставить Урівноважування попиту та пропозиції, а також цін за умов конкурентної економіки. Він показує, як ринкові сили по­вертають економіку до стану рівноваги, як досягається часткова та повна рівновага, досліджує сукупний попит та сукупну пропозицію.

    У контексті цих проблем Самуельсон характеризує Психологічні мотиви заощаджень та споживання, що визначають масштаби ефе­ктивного попиту.

    Значну увагу Самуельсон приділяє характеристиці кейнсіанської моделі регулювання економіки, узагальнює висновки кейнсіанської теорії та доповнює їх. Проаналізувавши ефект мультиплікатора, він робить висновок, що зростання купівельної спроможності може впливати на коливання інвестицій (ефективного попиту), що матиме своїм наслідком коливання в розвитку економіки в циклі кон'юнктури.

    Крім того, він звернув увагу на невирішені проблеми кейнсіансь-кого аналізу, серед яких Називав вірогідність інформації щодо стану кон'юнктури. Регулюючі дії держави грунтуються на цій ін­формації, але її недостатня вірогідність може спричиняти розбалан-сування економіки та посилення кон'юнктурних коливань, замість того, щоб їх пом'якшити.

    Відповідно до кейнсіанської моделі Безробіття та Інфляція —- це явища несумісні, але з 70-х pp. спостерігається явище Стагфляції. Самуельсон аналізує його природу та визначає способи подолання з монетаристських позицій.

    Він також підкреслює, що кейнсіанська модель не враховує впливу зовнішньоекономічних зв'язків на стабільність розвитку, присвятивши у своєму творі цій проблемі значне місце.

    Велику увагу Самуельсон звертає на аналіз функціонування рин­кової економіки на рівні підприємства, зазначаючи, що без розумін­ня того, від чого залежить цикл ділової активності суб'єкта, немож­ливі макроекономічні узагальнення.

    У книжці подано характеристику організаційної та фінансової структури підприємств, основних їхніх рис, їхню класифікацію. Са­муельсон ретельно досліджує основні мотиви діяльності будь-якої фірми за умов ринку — максимізацію прибутку. Він указує, що реалізація цієї мети обмежується витратами виробництва, які є основ­ним фактором зростання пропозиції, тому аналіз їхньої природи, ве­личини та структури має важливе значення.

    Він критикує теорію витрат виробництва К. Маркса за надто складний підхід до пояснення формування цін, що складаються з витрат виробництва та прибутку. На його думку, основну увагу тре­ба звертати на функціональну залежність між попитом та пропози­цією, граничною корисністю та витратами факторів виробництва.

    Цей принцип він бере за основу визначення витрат виробництва та їхнього впливу на виробництво. Він розрізняє сумарні витрати, граничні та альтернативні, які формуються за рахунок грошових ви­трат (інакше кажучи, за рахунок витрат капіталу), а також під впли­вом чинників іншого порядку, наприклад, альтернатив виробництва, чи кон'юнктурних коливань.

    У межах мікроекономічного аналізу Самуельсон також дослі­джує проблему Попиту та пропозиції як факторів ділової актив­ності. Він формулює основи теорії споживацької поведінки, яка, на його думку, регулює попит на товари і через нього — обсяги вироб­ництва, граничні та сумарні витрати.

    Досліджується Вплив конкуренції на ділову поведінку фірм, кон­курентної пропозиції на граничні витрати. У зв'язку з цим аналізую­ться форми конкурентної боротьби, вплив монополізації виробницт­ва на стабільність економічного стану фірми. Самуельсон робить висновок про малу ефективність законодавчого втручання держави в процес формування монополій і підкреслює доцільність викорис­тання економічних важелів.

    Розподіл доходів Самуельсон розглядає як функцію факторів ви­робництва — землі, праці та капіталу. Визнаючи Прибуток основою економічного розвитку підприємства, він трактує його з позицій теорії "продуктивності" капіталу, згідно з якою прибуток є резуль­татом його функціонування; теорії "утримання" — прибуток є вина­городою капіталіста за утримання від споживання та за підприєм­ницьку активність, а згодом, теорії "виробничої функції" та ін., сформульованих неокласиками та кейнсіанцями. Він зазначає, що прибуток є також функцією науково-технічного прогресу: у разі браку нововведень за умов статики, повної та вільної конкуренції прибуток не буде створено, власники капіталу отримають лише за­робітну плату за підприємницьку діяльність та позичковий процент на капітал.

    Водночас він указує на кількісну залежність прибутку від конк­ретних величин, до складу яких відносить ціну та розміри заробітної плати як ціни праці, що бере участь в створенні благ. Поділяючи по­гляди Кейнса на роль заробітної плати, ціни та прибутку, Самуель­сон підтримує також його теорію ефективного попиту. Саме томуитрактування ним ролі держави у підтримуванні макроекономічної рівноваги базується на кейнсіанській теорії.

    "Економіко" Самуельсона спочатку повністю відповідав духові кейнсіанства, але з розвитком економічної думки в цю книжку вно­сились зміни, що відображали нові досягнення науки. Так, у виданні 1985 p. частково переглянуто кейнсіанські підходи до визначення природи циклу. Багато проблем макроекономічного та мікроеконо-мічного плану було викладено з урахуванням монетаристських ме­тодів аналізу.

    Наприклад, Проаналізовано категорії сукупного попиту та суку­пної пропозиції як суспільних факторів ціноутворення та зростан­ня обсягів виробництва (логічно поєднано теорії неокласиків, моне-таристів, кейнсіанців); узято на озброєння категорію об'єктивного рівня безробіття, яку сформулював М. Фрідмен; аналіз інфляційних процесів ураховує сучасні підходи; розділи, присвячені монетариз­му та політиці, містять дослідження механізму монетарного регу­лювання економічної рівноваги і характеристику діяльності фінан­сових інститутів за цих умов.

    Сучасний "Економіко" Аналізує нові консервативні теорії, на­приклад "економіку пропозиції", теорію "раціональних очікувань", Висновки з яких поширюються на мікроекономічний рівень. Відпо­відно до сучасних досягнень економічної думки переглянуто багато інших визначень та тверджень.

    Неокласичний синтез Самуельсона, що уможливив узагальнення всіх тогочасних досягнень економічної теорії, об'єднання всіх шкіл та напрямків загальною ідеєю макроекономічної рівноваги, можна вва­жати підбиттям підсумків цілого етапу розвитку економічної думки.

    Значення цієї праці можна порівняти зі значенням "Принципів політичної економії" Дж. С. Мілля і "Принципів політичної еконо­мії" А. Маршалла, які через широкий обсяг висвітлених проблем та різноманітні підходи до їх аналізу тривалий час були загальновиз­наними підручниками з економічної теорії.

    Сучасний етап у розвитку неокласичного синтезу характеризує­ться відходом, як це спостерігається у Самуельсона, від позицій кейнсіанства. Однак погляди на закономірності економічного роз­витку, які формуються в межах неокласичного синтезу, інколи від­різняються від традиційних, мають цілком самостійний характер.

    ^Наприклад, послідовники теорії неокласичного синтезу вказують на те, що не можна обмежувати дослідження факторів економічного зростання пошуком комбінацій, які б забезпечували високі темпи розвитку. Треба також вивчати умови, за яких вони реалізуються. Вони зазначають, що не треба домагатися високих темпів зрос­тання будь-якою ціною. Потрібно, щоб це зростання не породжува­ло соціального напруження.

    Внутрішніми обмежувачами політики економічного зрос­тання вони вважають:

    1. Соціальні умови, тобто "об'єктивний" рівень безробіття, зро­стання цін і т. д., що можуть супроводжувати зростання національ­ного продукту.

    2. Фактори, зв'язані зі звуженням споживання (моделі зростання представників теорії синтезу не розраховано на можливість анти-циклічного регулювання — вони включають показник потреб — особистих та державних, які забезпечуються у відносно спадній пропорції; вони вважають, що зростання рівня споживання є найре-альнішим показником економічного зростання;

    3. Екологічні фактори (забруднення середовища свідчить не на користь економічного зростання).

    Італійський економіст Моньяні, який був прихильником неокла­сичної інтерпретації кейнсіанської теорії, зазначав, що заслугою неокласичного синтезу є виокремлення поняття Якості економічно­го зpocmaння}.

    Щодо Грошової теорії, то прихильники неокласичного синтезу поділяють погляди монетаристів на залежність цін від грошової ма­си, але доповнюють її аналізом взаємовпливу факторів, що приводя­ться в рух попитом на гроші. Так, наприклад, Калдор пропонує мо­дель економіки, де функціонують лише реальні кредитні гроші, оскільки, на його думку, лише вони є внутрішньою рушійною си­лою розвитку економіки. Готівкові гроші є символами, що відобра­жають готовий продукт, вони не приводять в дію економічні механі­зми, зазначає він. Емісія грошей має залежати лише від попиту на них суб'єктів господарювання та від обсягу депозитів.

    Вони також не погоджуються з монетаристами, що не визнають ідеї постійної рівноваги між інфляцією та безробіттям, уважають показовою "криву Філліпса" для визначення точки стабільності, ви­користовують отримані з її допомогою висновки для формування основ соціальне орієнтованої грошової політики. Щоправда, теорі­єю "природного рівня безробіття" Фрідмена вони також користую­ться для обгрунтування соціальних програм.

    Принцип відкритої економіки та міжнародних економічних від­носин трактується прихильниками неокласичного синтезу дещо іна­кше, ніж у кейнсіанській та монетаристській доктринах. В основу забезпечення цього принципу покладено коливання валютного кур­су під дією різноманітних факторів, серед яких не останню роль ві­діграє вмотивована поведінка економічних суб'єктів.

    Вони виходять з того, що плаваючі курси валют зв'язані з мігра­цією фінансових ресурсів, їхні коливання важко прогнозувати, але закономірність полягає в тім, що вони зумовлюють перепади в ди­наміці фінансових інвестицій, що, у свою чергу, призводить до кон'юнктурних коливань валютних курсів.

    Тобто валютний курс, на їхню думку, залежить від ситуації на міжнародному ринку капіталів. Попит на цінні папери та пропозиція їх (що репрезентують капітальні активи) визначають Норму про­цента, Капітал мігрує в пошуках більшого процента, що веде до вирівнювання доходів.

    На міжнародному ринку капіталів регулятором процесу вирів­нювання є зміна валютних курсів. Їх співвідношення коливається так, що інвестору стає байдуже, в якій саме країні розміщувати ка­пітал, оскільки високий прибуток приведе до припливу капіталів і підвищить курс грошової одиниці, а значить, різницю у прибутку буде нівельовано за рахунок курсу валюти.

    Як правило, держава намагається контролювати валютну ситуа­цію, стримуючи переливання капіталів, запроваджуючи валютне ре­гулювання. Однак Ринкові сили самі торують собі шлях, що, на ду­мку представників неокласичного синтезу, зумовлено неможли­вістю глобального управління світовою економікою та розбіжніс­тю економічних інтересів. За їхнім визначенням, платіжний баланс є не національною проблемою, а проблемою світової грошової сис­теми, і в ньому відображено всі зміни таких макропоказників, як ці­ни, заробітна плата, норма процента тощо.

    З погляду неокласичного синтезу, Світова економічна система є сталою, незалежно від спрямування національних політичних кур­сів. Вона функціонує за законами ринкової економіки, які відбива­ють зіткнення економічних інтересів. Тому умовою її успішного розвитку є досягнення ринкової рівноваги за мінімального міждер­жавного регулювання. Вони вважають за необхідне обмеження про­текціоністського втручання, яке заважає вільному рухові капіталів.

    Ці особливості в інтерпретації деяких економічних проблем мо­жна розглядати як внесок у розвиток неокласичної теорії, оскільки представники цієї школи також користуються різноманітними під­ходами до характеристики економічних явищ.