Історія економіки

Схожі статті :

Популярні записи

  • Особливості економічної думки Стародавнього Риму

    Стародавній Рим виник у VIII ст. до н. е. як місто, а з кінця III ст. до н. е. до кінця V ст. н. е. був середземноморською державою. У результаті завойовницьких воєн Рим, поширивши своє панування на весь Апеннінський півострів і підкоривши майже всі тодішні держави Західної та Південно-Східної Європи, Північної Африки, Малої Азії та Переднього Сходу, перетворився на велетенську імпе­рію. Могутність Стародавнього Риму зв'язано зі зміцненням і роз­квітом античного способу виробництва, за якого основними відно­синами були відносини рабів і рабовласників. Ясна річ, що цент­ральне місце серед соціально-економічних проблем Стародавнього Риму займали проблеми рабства й аграрні проблеми, особливо пи­тання раціональної організації рабовласницьких господарств. Саме вони насамперед знайшли відображення в законах, аграрних проек­тах, спеціальних творах, які є важливими джерелами з історії еко­номічної думки.

    Трактат "Землеробство", написаний Марком Порцієм Катоном Старшим (234 — 149 до н. е.), узагальнює досвід і містить практич­ні рекомендації щодо ведення натурального рабовласницького гос­подарства з певною ринковою орієнтацією. Катон, як і його грецькі попередники, уважав землеробство за найпочесніше й найшляхетніше заняття, дохід від якого "є найчистішим, найповнішим і зовсім не породжує заздрощів". Зразкове господарство — це переважно самозабезпечуване натуральне господарство, власник якого купує лише те, чого не можна виробити у власному маєтку, а продає тіль­ки надлишки. При цьому господар має якнайменше купувати і як­найбільше продавати. Для підвищення дохідності маєтків Катон дає поради щодо облаштування господарства, організації в ньому вироб­ництва і праці рабів. Приміський маєток, наприклад, господар має облаштувати так, щоб він давав якнайбільший прибуток. Для того, щоб власник не робив зайвих витрат, Катон радить йому мати мен­ше обладнання.' Не надаючи великого значення засобам виробницт­ва, Катон, проте, виняткову увагу приділяє рабам і організації їхньої праці. Він радить суворо поводитися з рабами, карати за найменші провини, сіяти ворожнечу між ними, годувати та одягати їх залежно від того, як вони працюють і як поводяться, і в такий спосіб створю­вати стимули до сумлінної роботи та доброї поведінки. Кожен раб має дістати "урок", тобто певний обсяг конкретної роботи. Система "уроків" уможливлює господареві контроль за станом справ у маєт­ку. Безпосередньо наглядати за працею рабів мав раб-наглядач (вілік). Працюючи серед інших, він "буде знати, що в рабів на думці, і вони будуть ретельнішими в роботі". Про виконання наказів вілік мав звітувати господареві, котрий сам мусив керувати всім маєтком. Крім рабів, Катон передбачав залучення до роботи в господарстві вільних громадян, зокрема половинщиків, але тільки як тимчасовий і допоміжний захід.

    Позбавлення селян землі і концентрація її в руках великих земле­власників зумовили необхідність проведення аграрних реформ. Опрацювання проектів таких реформ та їх втілення в життя зв'язані з іменами народних трибунів братів Гракхів — Тіберія (162—133 до н. е.) і Гая (153—121 до н. е.). Пропоновані ними реформи поляга­ли, по-перше, у відновленні та зміцненні дрібного землеволодіння;

    По-друге, у поверненні пролетарів (зубожілих дрібних виробників) до господарської діяльності; по-третє, у обмеженні розмірів земель­них ділянок, що можуть бути у розпорядженні одного господаря (однієї родини). 133 року до н. е. Тіберій Гракх виступив із законо­проектом про земельну реформу, який передбачав обмеження корис­тування державною ріллею одною тисячею югерів (близько 300 га) на родину, розподіл решти землі по ЗО югерів (близько 9 га) серед безземельних та малоземельних громадян Риму. Запропонований проект було прийнято й частково здійснено. Навіть після вбивства Тіберія Гракха аграрна комісія продовжувала роботу, наділяючи се­лян землею. Молодший брат Тіберія — Гай відновив реалізацію аг­рарної реформи і здійснив іще низку реформ, спрямованих на зміц­нення римської держави, припинення зубожіння селянства та запобігання пролетаризації римських громадян. Так, у Римі прово­дився продаж хліба з державних сховищ за низькими цінами, в Італії та на території Карфагена утворювались нові колонії, куди пересе­ляли незаможних громадян. Проте 121 р. до н. е. Гая Гракха та його прихильників було вбито.

    Пізніше аграрні проблеми досліджували такі представники еко­номічної думки Стародавнього Риму, як Марк Теренцій Варрон (116 — 27 до н. е.) і Луцій Юній Модерат Колумелла (І ст. н. е.). У трактаті Варрона "Про сільське господарство" знайшло відобра­ження зростання товарності рабовласницьких господарств та їх пе­ретворення на господарства напівнатурального-напівтоварного типу. Називаючи дві цілі, досягнення яких мають прагнути землевлас­ники — користь і задоволення, Варрон на перше місце ставить ко­ристь, тобто отримування доходу. З погляду дохідності він і розгля­дає питання організації рабовласницького господарства. На думку Варрона, дохідність маєтку визначається його агрокультурою, але передовсім — властивостями грунту, оскільки основна цінність гос­подарства — земля. Водночас він визнавав залежність дохідності маєтку від його місцезнаходження. "Маєтки, поряд з якими є місця, куди зручно ввозити і продавати вироби свого господарства і звідки вигідно ввозити те, що потрібно для власного господарства, такі ма­єтки вже тільки через це є дохідними", — писав він. Варрон, по суті, виокремлював два типи рабовласницького господарства: приміські маєтки та віддалені господарства. Визнаючи вплив ринку на організацію господарства, Варрон визнавав потребу його ринковоїорієнтації, оскільки, з одного боку, власники маєтків змушені купувати навіть те, що вони самі виробляють, але в недостатній кількос­ті, а з іншого — часом стає невигідно виробляти щось у власному господарстві, навіть коли це є можливим. Землеробство він пропо­нував поєднувати зі скотарством, прибутковість якого була тоді ви­сокою.

    На погляди Варрона щодо використання в господарстві праці ра­бів безперечно вплинуло повстання Спартака. Хоч він і досі вважає рабів тільки "знаряддями, що говорять", та все ж радить рабовлас­никові не купувати багато рабів тієї самої національності, щоб вони не змовились між собою, і застосовувати гнучкіші методи примусу до праці, заохочуючи рабів матеріально та морально. Виходячи з низької продуктивності рабської праці, Варрон уважав, що вигідні­ше користуватися працею найманих працівників, особливо для обробітку великих сільськогосподарських угідь і в нездорових міс­цевостях, де велика смертність рабів могла б завдати їхньому влас­никові значних збитків.

    Праця Луція Колумелли має таку саму назву "Про сільське гос­подарство". Це своєрідний огляд стану античного сільського госпо­дарства в період кризи рабовласництва. На противагу твердженням, що занепад сільського господарства зумовлений погіршанням ро­дючості землі та поганим кліматом, Колумелла головну причину цього занепаду справедливо бачить у недоліках господарювання, насамперед через недбале ставлення рабів до праці. Узагальнивши тогочасну сільськогосподарську практику, він запропонував цілу систему заходів для раціональнішої організації рабовласницького господарства. На його думку, велике, але погано оброблене поле дасть менше доходу, ніж маленька, але старанно оброблена ділянка.

    Добрий господар може зробити прибутковим будь-який клаптик зе­млі, вирощуючи там саме те, для чого ця земля найбільше придатна.

    Прагнучи розробити принципи ефективної організації праці ра­бів, Колумелла рекомендував запровадити поділ праці, її спеціаліза­цію, використання кваліфікованої рабської праці. Великого значен­ня Колумелла надавав навіть характеру відносин між паном і рабами. Діапазон запропонованих ним засобів впливу на рабів був досить широким: від традиційної маєткової в'язниці до дружньої розмови і навіть жартів. Це, на думку Колумелли, мало сприяти зро­станню продуктивності праці. Найважливіше, щоб маєтком особис­то управляв суворий і досвідчений господар. З огляду на це Колу­мелла радив купувати приміські маєтки, щоб частіше там бувати. Власникам віддалених господарств він рекомендував здавати землю в оренду вільним колонам, оскільки на той час це вже стало вигід­нішим, ніж використання рабів. Колумелла вважав, що власникові маєтку не слід часто міняти орендарів, ліпше залучати колонів, міцно прив'язаних до місця. Таким чином, твори Катона, Варрона й Колумелли є важливими літературними джерелами з аграрних проб­лем Стародавнього Риму. У них було відображено розвиток сільсь­кого господарства і зв'язану з ним еволюцію економічних поглядів римлян з питань організації рабовласницького господарства.

    У І ст. н. е. у Римській імперії за умов глибокої економічної, по­літичної й моральної кризи суспільства виникло християнство. Воно увібрало в себе чимало елементів східних релігій (зокрема іудаїзму) і античних філософських течій. Хоча раннє християнство спочатку було релігією гноблених і гнаних, однак воно не було орієнтоване на певний боговибраний народ, соціальну групу або клас. Воно було звернене до всіх людей, до всіх, хто вірив у божественного Спасите­ля, в Христа. Ранньому християнству належить заслуга першої постановки питання про рівність людей. Рівність людей перед Богом виступає як основний вид рівності, від котрого всі інші види є похід­ними. Засуджується соціальна нерівність, зокрема, поділ людей на бідних та багатих. Багатство розглядається як "корінь усього злого". Люди повинні ставитися один до одного справедливо. З ідеєю рів­ності міцно зв'язаний принцип загального обов'язку працювати. Оскільки праця є основою життя людей, розподіл має здійснюватися за працею. Гостро засуджується лихварство і стягнення процента за позичку.

    Яскравим виразником економічних поглядів раннього християн­ства був відомий християнський теолог Августин Блаженний (354 — 430). Він проповідував необхідність праці для всіх, говорив, Що, створивши світ, Бог звелів людині працювати, і посилався на слова апостола Павла: "Як хтось не хоче працювати, хай і не їсть". При цьому дуже важливо, що фізичну працю Августин уважав такою ж почесною, як і працю розумову. Роботу коваля, будівельника, шевця він називав "чистим і чесним ремеслом". Але понад усе Ав­густин поважав роботу на землі. Він називав землеробство "найчис­тішим серед усіх мистецтв". До торгівлі в Августина ставлення було зовсім інше. На його думку, мета купця — "дешево купити і дорого продати". Августин уважав це очевидною вадою і засуджував. Про­ти рабства він не виступав. Завдання церкви, на його думку, поляга­ло не в тім, щоб звільнити рабів, а щоб зробити їх добрими. Узагалі раннє християнство як релігія знедолених, безправних і гноблених втілювало мрії про рівність і справедливість, про чесне, трудове життя.

    Таким чином, економічну думку античного світу слід розглядати, з одного боку, як продукт особливої історичної доби, а з іншого — як низку ідей, що набули розвитку в наступні періоди та увійшли до золотого фонду економічної науки. Важливим досягненням антич­ної економічної думки є з'ясування принципів натурального й окре­мих елементів товарного господарства. У центрі римської економіч­ної думки завжди стояли питання організації рабовласницького гос­подарства та управління ним. Серед проблем, відображених у творах античних авторів, основною була проблема рабства. У тлу­маченні рабства економічна думка античності еволюціонувала від розуміння його як природного явища до критики й визнання загаль­ної рівності людей (в ідеях раннього християнства).