Такий підхід забезпечуватиме стабільну грошову кон'юнктуру

Ставка процента. Фрідмен вказує, що в центрі кейнсіанської моделі перебувають інвестиції як стабілізатор циклічного розвитку. Тому ця модель передбачає регулюючий вплив держави на норму процента за кредит з метою стимулювання інвестиційних процесів.

На думку Фрідмена, регулювання ставки процента є використан­ням інфляційних процесів на користь держави для покриття її витрат. Адже регулювання ставки процента зв'язане з грошовою емісією.

За наростання кризових явищ Центральний банк збільшує гро­шову пропозицію і знижує ставку процента, стимулюючи інвесту­вання. Зростання інвестицій веде до підвищення зайнятості, збіль­шення ВНП та доходів, проте призводить до нового збільшення попиту на гроші, тобто проблема задоволення грошового попиту за­лишається невирішеною.

Фрідмен бачить цей недолік кейнсіанської схеми і зауважує, що саме завдяки регулюванню ставки процента грошовий попит ніколи не буде стабільним. За цих умов зростання грошової пропозиції спричинятиме негайну реакцію ринку: відбудеться зростання цін на товари та послуги. Така політика регулювання попиту на гроші в довгостроковому періоді призведе до того, що держава буде змуше­на здійснювати фактично інфляційне фінансування. Тому Держава має контролювати пропозицію грошей, а не попит на них, і необ­хідність у регулюванні кредитної ставки відпаде.

Фрідмен уважав, що норма процента як ціна кредитних грошей визначається співвідношенням попиту на них і їхньою пропозицією. Він стверджував, що попит на гроші є об'єктивно стабільним і зв'язаним із динамікою основних економічних показників — вало­вого національного продукту, національного доходу, реальних до­ходів на душу населення, зайнятості та ін., тобто зв'язок між ВНП і грошовою масою є тіснішим, ніж між ВНП і ставкою процента.

Якщо пропозиція грошей (а не попит на них) буде регулюватись державою і якщо вона також буде орієнтованою на основні еконо­мічні показники, то ставка процента встановлюватиметься ринком і сприятиме активізації механізмів саморегулювання економіки.

Звичайно, суттєвий вплив на ставку процента справляють і інші чинники, зокрема співвідношення кількості грошей, що перебува­ють у сфері обігу, та грошей, які зберігаються на рахунках (відкла­дений попит) і потенційно є джерелом кредитування і неконтрольо-ваного збільшення кількості грошей у обігу. Але ринок може регулювати і цю проблему. Більше того, відкладений попит може відігравати роль "вбудованого" стабілізатора, за необхідності забез­печуючи поповнення каналів грошового обігу.

Проблема зайнятості. Основним завданням державного втру­чання в економіку, на думку Кейнса, є вирішення проблеми зрос­тання ділової активності, а відтак, зниження рівня безробіття.

Аналізуючи залежність між зайнятістю та інфляцією, кейнсіанці посилались на "криву Філліпса", яка ілюструвала існування зворот­ного зв'язку між заробітною платою, цінами та рівнем безробіття, між інфляцією та безробіттям. Виходячи з того, що зайнятість зале­жить від рівня заробітної плати, вони робили висновок, що пробле­му зайнятості можна вирішити за допомогою помірної інфляції, яка допомагає створити ілюзію зростання заробітної плати, а насправді заморожує її на певному мінімальному рівні.

Фрідмен доводить, що інфляція не забезпечує зростання зайня­тості. Критикуючи висновок про те, що з допомогою політики сти­мулювання попиту, тобто інфляції, можна "купити" постійно низь­кий рівень безробіття, він стверджував: довготривалої залежності між рівнем інфляції та зайнятістю не існує. Робітники з часом зро­зуміють, що мають інфляційний приріст заробітної плати, і сформу­люють нові вимоги до її рівня. З іншого боку, підприємець теж швидко збагне, що підвищення попиту — наслідок інфляції, а не ре­альний приріст купівельної спроможності. Він скоротить виробництво й попит на робочу силу. Якщо темпи інфляції випереджатимуть зростання вимог до заробітної плати, то безробіття може певний час утримуватись на низькому рівні. Але постійно підтримувати певний рівень зайнятості можна лише ціною галопуючої інфляції, коли "ін­фляційне очікування" не встигає за її темпами.

Отже, прискорення інфляції позитивно впливає на безробіт­тя лише тимчасово, головним її підсумком є скорочення зайня­тості. Тому, на думку Фрідмена, слід боротись не з безробіттям, а з інфляцією.

Фрідмен формулює Концепцію "об'єктивного, природного без­робіття". Він робить висновок, що зайнятості, як і виробництву, притаманна циклічність. Її природа криється в недостатній пропо­зиції грошової маси. Зменшення грошової маси — ознака криз та застою, воно обов'язково супроводжується зміною кон'юнктури на ринку праці. Тобто безробіття він зв'язує з існуванням "об'єктив­ного" грошового попиту на робочу силу, розміри якого залежать від обсягів виробництва. Якщо намагатись стимулювати цей попит з допомогою штучного впливу, то відповіддю стане зростання цін, а не зайнятості.

Найкращим регулятором зайнятості є ринок. Фрідмен наголо­шує, що Резерв робочої сили забезпечує рівновагу, дозволяє швидко збільшувати зайнятість за умов пожвавлення виробництва, повніше використовувати виробничі ресурси, швидко нарощувати товарну пропозицію і запобігати значному зростанню заробітної плати. Він уважає економічно виправданим 4—5 % рівень безробіття, оскільки соціальне забезпечення такої кількості безробітних не становить проблеми для держави.

Фрідмен доходить висновку, що немає потреби в регулюванні рі­вня зайнятості. Інфляційно-бюджетна та фіскальна спрямованість кейнсіанської політики стимулювання зайнятості призводить до ви­тискування ринкової економіки, скорочення приватного сектора, перерозподілу доходів на користь соціальної сфери, а головне, не сприяє вирішенню проблеми зайнятості. Тому слід допустити такий рівень безробіття, який забезпечуватиме використання ринку праці як стабілізатора кон'юнктури, забезпечуватиме оптимальний рівень заробітної плати.

Рівень заробітної плати. Коливання рівня безробіття Кейнс зв'язував із коливанням рівня заробітної плати: зростання реальної заробітної плати веде до зменшення зайнятості. Тому він пропону­вав визначати мінімальну заробітну плату й фіксувати її, а також заморожувати зростання заробітної плати з допомогою інфляції.

На думку Фрідмена, рівень заробітної плати взагалі не підлягає державному регулюванню. Її розміри має встановлювати ринок за­лежно від кон'юнктури. Відтак необхідно скасувати закони про мінімальну заробітну плату і заборонити профспілкам втручатися в процес її формування. У періоди криз відбуватиметься скорочення заробітної плати, що у поєднанні зі зростанням безробіття сприяти­ме зниженню цін і стимулюватиме вихід із кризи. Отже, заробітна плата також стане своєрідним стабілізатором ринкової рівноваги.

Фінансова політика. Важливу причину інфляції Фрідмен убачає і в Політиці дефіцитного бюджетного фінансування. Для покриття дефіциту бюджету держава здійснює додаткову емісію інфляційних грошей, і цей процес згодом стає неконтрольованим.

Він звертається також до Питання фіскальної політики, зазна­чаючи, що держава намагається вирішити проблеми, які сама і створює, за рахунок прогресивного оподаткування, перекладаючи їх на плечі високорентабельних підприємств, підриваючи основи економіки.

Фрідмен виступає з різкою критикою політики незбалансованого державного бюджету, визнаючи її однією з причин розбалансування механізмів ринкового саморегулювання, постійно діючим фактором інфляції.

Водночас він рекомендує утримуватись від неконтрольованої, Спонтанної грошової емісії, яка також є джерелом покриття бюд­жетного дефіциту та чинником інфляції. Федеральна резервна сис­тема, яка акумулює резервні фонди комерційних банків і, регулю­ючи норму резерву, може впливати на їхню кредитну експансію, має припинити регулювання кредитної політики комерційних банків, що полягає у частковому покритті емісії комерційних банків за ра­хунок резервів і призводить до спонтанного збільшення грошової маси в обігу.

Таким чином, основні рекомендації Фрідмена випливають з його постулату, що подолати інфляцію можна лише з допомогою по­літики стримування — "рестриктивної політики". Зменшення державних витрат сприятиме скороченню дефіциту державного бюджету, обмежить приріст грошової маси, уповільнить темпи інфляції. Це призведе до звуження попиту, отже, зросте безробіття. Однак постійне затухання темпів інфляції зменшить інфляційні очі­кування, пожвавить ділову активність і рівень безробіття почне знижуватись.

На думку Фрідмена, функції держави не повинні обмежуватися "швидким реагуванням" з допомогою ставки процента та дотацій на прояви дестабілізації, оскільки дефіцитне фінансування та штучне стимулювання попиту розбалансовує фінансову систему. Стратегіч­ною лінією має бути курс на скорочення державної участі в пере­розподілі національного продукту. Основне завдання держави — не допускати коливань грошової маси, підтримувати стабільний темп її приросту.

Поєднання автономної і стабільної динаміки грошової маси, що не залежатиме від циклічних коливань, із стабілізацією бюджет­них видатків, коли податки, соціальні виплати не будуть використо­вуватись для регулювання кон'юнктури, забезпечить економічну рівновагу.

Отже, Основним фактором економічної рівноваги в суспільстві, За Фрідменом, Є стабільна, контрольована динаміка пропозиції гро­шей. Цей фактор розглядається як основа внутрішньоекономічної політики. Дослідження національної економіки як ланцюга сві­тової господарської системи М. Фрідмен здійснював з позиції визнання її "самонастроюваною" системою, якій потрібний часовий та економічний простір.

Фрідмен виходив з Концепції відкритості економіки, що реалізу­ється через торгівлю, інвестування, обмін технологіями та інші на­прямки зовнішньої діяльності, обстоював принцип Застосовності законів національного ринку до міжнародного середовища.

Послідовники Кейнса зосередили свою увагу на дослідженні платіжного балансу з метою визначення впливу експортно-імпорт­них операцій на забезпечення економічної рівноваги. Визнаючи по­зитивну залежність ефективного попиту від експорту і негативну — від імпорту, вони розробляють моделі, що демонструють залежність установлення рівноваги від втручання держави в зовнішньоеконо­мічну сферу методами прямого регулювання, бюджетного фінансу­вання та позаекономічного впливу.

Економічні важелі впливу, за кейнсіанською доктриною, були зв'язані з платіжним балансом, що залежав від валютного курсу. Тому вихідною у моделях економічного регулювання була система фіксованих валютних курсів, яка підтримувалась Центральним бан­ком. Штучне регулювання курсів за допомогою процентних ставок давало змогу через девальвацію чи ревальвацію валют стимулювати чи стримувати експортно-імпортні операції.

Мілтон Фрідмен обстоював Принципи самозабезпечення валют­ної рівноваги за рахунок вільної гри ринкових сил. Він стверджував, що втручання держави у валютне середовище може спричинити де­стабілізацію валютних відносин, відплив національної валюти з усіма похідними економічними наслідками. Валютна рівновага мо­же забезпечуватись за рахунок сталої довгострокової кредитно-грошової політики.

Цікаво, що міркування кейнсіанців та монетаристів стосовно ро­лі процентної ставки як регулятора переливання капіталів з країни в країну збігаються, але, за Фрідменом, ця роль є лише допоміжною.

Фрідмен виходив з того, що за умов ринкової економіки існує зворотний Зв'язок між валютними резервами та розмірами внутрішньої грошової маси, що в сумі становить величину, яка необхідна для товарообігу. Саме через цей зворотний зв'язок за­безпечується рівновага, тоді як система, створена на основі кейн-сіанської моделі (Бреттон-Вуд), блокує дію адаптаційних механіз­мів ринку. Тобто ідея стихійного вирівнювання грошового обігу і платіжних балансів протиставляється використанню епізодичних девальвації Адже після девальвацій зростають внутрішні ціни, спричиняючи інфляцію, що знову призводить до дефіциту платіж­ного балансу.

Очевидно, що Фрідмен розглядав економічну діяльність суспіль­ства як органічну єдність внутрішньої та зовнішньої економік і в цьому вбачав суть відкритості економіки.

Наслідком дії психологічних факторів та державного втручання в економіку вважав Фрідмен і передачу шокового стану з країни в країну — Імпорт інфляції. Якщо в країні індекс зростання внутрі­шніх цін вищий, ніж у партнерів, то за валютної конвертованості ринок насичується імпортними товарами, а в країні-партнері, орієн­тованій на експорт, зростають ціни, прискорюються інфляційні про­цеси, які передаються через зростання експортних цін. Лише ринко­вий механізм може своєчасно відреагувати на цей процес. Тому ідею Плаваючого (а не жорстко фіксованого) Валютного курсу Фрід­мен обстоює в контексті кредитно-грошової політики.

Досліджуючи взаємозв'язок валютного курсу й інфляції, Фрід­мен указує, що коли золото перестає бути мірою цінності націо­нальних валют, інфляційні процеси безпосередньо впливають на пониження курсу цих валют, а низький курс призводить до зростан­ня внутрішніх цін. Сама інфляція хоч і є наслідком внутрішніх мак-роекономічних процесів (зростання грошової маси, зменшення ВНП), але зв'язана з динамікою курсу валют.

Фрідмен зазначає, що попит на імпортні товари є вищим там, де вони відносно дешевші, це веде до урівнювання цін. Тому паритет­ність валют виводиться з їхньої купівельної спроможності. Теорія паритету купівельної спроможності валют орієнтує, як мають змінюватися ціни, щоб забезпечувати рівновагу валютного курсу.

Фрідмен та його послідовники негативно ставилися до держав­ного регулювання валютного курсу, яке забезпечувалося за рахунок валютної інтервенції з метою підтримування курсу власної країни, квотування попиту на валюту, маніпулювання процентними ставка­ми та депозитами. Особливо засуджувались валютні інтервенції (збільшення обсягів пропозиції валюти на внутрішньому ринку за рахунок валютного резерву країни), оскільки це призводить до тих самих наслідків, що й безконтрольна емісія грошей, та зумовлює ос­таточне падіння валютного курсу.

Відтак можна сказати, що Мілтон Фрідмен екстраполював ви­сновки своєї монетарної доктрини на всі складові економічного розвитку, доводячи, що закони грошового обігу не визнають кордонів, діють в усьому ринковому просторі.

Економічна модель капіталістичного суспільства Фрідмена має всі ознаки неолібералізму. Діяльність держави обмежується, по-перше, створенням умов для вільного функціонування ринку, а не для його регламентації; по-друге, забезпеченням безпеки грома­дян; по-третє, законодавчою функцією та контролем за дотриман­ням законодавства.

Фрідмен, як і інші неоліберали, визнає, що ринкове господарство має великий внутрішній потенціал самоврівноважування, саморегу­лювання. Коли в ринковому механізмі й виникають диспропорції, то тільки через надмірне зовнішнє втручання. Тому Втручання в еко­номіку необхідно обмежити макроекономічною сферою, зокрема Контролем за грошовим обігом.

Кількість інструментів державного регулювання (так званих адміністративних методів впливу) необхідно скоротити, від­мовившись від бюджетних засобів впливу на економіку, від спроб перерозподілу доходів, у тім числі через прогресивне оподаткування.

Соціальна сфера, за Фрідменом, не мусить бути пріоритетним напрямом діяльності держави. Індивідуалізм і свобода передбача­ють нерівність. Фрідмен захищає індивідуалізм і засуджує "соціаль­ний компроміс", "колективне планування" та інші форми "сповзан­ня до соціалізму".

Він підкреслює, що стабільна економіка забезпечує високий рі­вень життя у суспільстві, але кожен громадянин повинен сам дбати про те, щоб одержати свою частку суспільного продукту.

Таким чином, монетаризм, продовжуючи традиції класичного ринкового лібералізму, відкинув гасла соціальної справедливості, у тім числі й підтримки повної зайнятості, як такі, що не можуть бути проблемою держави, оскільки їхня реалізація зв'язана з дестабілізацією економічних процесів. Натомість заходи щодо жорсткої грошової і стабільної фіскальної політики, підтримки бюджетної рівноваги та забезпечення законності і порядку моне­таризм визнав важливими умовами функціонування вільної ринко­вої економіки.

На засадах монетаризму виникла низка нових доктрин та шкіл, що дотримуються ліберальних поглядів, розвивають їх та пристосо­вують до сучасних вимог.

Монетаристська теоретична конструкція знайшла відображення в теоріях нового напрямку сучасної економічної думки — "раціо­нальних очікувань" та "економіки пропозиції".