Теорія розподілу

На думку Мальтуса, основна проблема еконо­мічної теорії полягає у визначенні законів раціонального розподілу доходів. У центрі теорії розподілу Мальтуса лежить Вартість ство­реного продукту, що її, як і Сміт, він визначав через кількість праці, котру можна придбати за даний товар. Але Мальтус уточнював по­ложення Сміта, зазначаючи, що праця, яку купують за товар, дорів­нює праці, витраченій на його виробництво. Кількість праці, що мі­ститься у товарі, вимірюється витратами виробництва, до яких він відносить витрати живої та уречевленої праці і прибуток на авансо­ваний капітал.

Поділяючи працю на продуктивну, що створює вартості, та не­продуктивну (послуги, що споживаються), а капітал на постійний (машини) та змінний (заробітна плата), він доводить, що основи до­ходів формуються у виробництві, спосіб їх розподілу також визна­чається виробництвом. Після відшкодування витрат на постійний капітал робітник отримує свою частку створеного продукту у вигля­ді Заробітної плати, яка дорівнює затраченій праці.

Дохід капіталіста виступає у формі Прибутку, тобто (за Мальтусом) як надлишок понад працю, витрачену на виробництво товару. Він бачить його як породження витрат виробництва, результат про­дуктивної здатності авансованого капіталу. Капіталіст привласнює прибуток як плату за свій внесок у виробництво.

У суспільстві відбувається еквівалентний обмін вартостями і проблема розподілу зводиться до того, щоб цей обмін відбувся. Процес обміну вартостями є процесом їх реалізації.

Проблема реалізації. Проблема реалізації створеного продукту аналізувалась Мальтусом з кількох сторін: він намагався показати, як продукт розподіляється між класами і як реалізується його вар­тість; як цей розподіл впливає на дальше виробництво, його струк­туру і його обсяги; як зростання народонаселення позначається на розвитку виробництва та зайнятості; що спричиняє кризи надвироб­ництва за тенденції до зростання населення і які існують механізми запобігання кризам; в якому співвідношенні перебувають різні фор­ми доходів і як це співвідношення впливає на дальший економічний розвиток. У зв'язку з цим Мальтус аналізує різні форми доходів (ренту, прибуток, заробітну плату), оскільки, на його думку, саме в момент розподілу вартості на доходи формуються передумови криз надвиробництва.

Заробітну плату Мальтус розглядає як частку авансованого капі­талу, яку заздалегідь визначено. Оскільки наймані робітники на за­робітну плату можуть придбати лише частину виробленого продук­ту, яка залежить від розміру заробітної плати, то реалізація решти продукту зв'язується з використанням доходів капіталістами та зем­левласниками.

Капіталісту належить прибуток, - який міститься у вартості у ви­гляді надлишку. Перш ніж привласнити цей надлишок капіталіст повинен його реалізувати. Для реалізації надлишку необхідний пла­тоспроможний споживач. У ролі такого споживача виступає пере­довсім сам капіталіст, але розміри непродуктивного споживання обмежені прагненням капіталіста до нагромадження, розширення виробництва. З приводу іншої частини прибутку капіталіст вступає у відносини з іншими класами.

Проблему реалізації надлишку, на думку Мальтуса, вирішують "треті особи", до яких він відносить споживачів, котрі не беруть участі у виробництві товарів, але отримують доходи, наприклад зе­млевласники, що мають ренту. Непродуктивне споживання "третім" класом суспільства, котрий нічого не виробляє, на його думку, є ос­новою забезпечення еластичності попиту, отже, стабільності еконо­мічного розвитку.