Історія економіки

Схожі статті :

Популярні записи

  • Теорія народонаселення

    Теорія народонаселення Мальтуса привертала увагу не стільки постановкою суто демографічних проблем, скільки тим, що вона спростовувала уявлення про можливість удосконалення суспільства з допомогою соціального законодавства та державного регулюючо­го впливу. Вона створила передумови для розробки цілої низки еко­номічних та соціальних доктрин.

    У повторних виданнях "Нарису про закон народонаселення" та інших працях питання впливу демографічних зрушень на стабіль­ність суспільного розвитку Мальтус зв'язав із проблемами взаємо­залежності економічних та природних факторів. Якщо А. Сміт у своєму дослідженні абстрагувався від зовнішніх, позаекономічних чинників, то Мальтус визнав, що останні значною мірою обумов­люють суспільне відтворення, впливають на економічну рівновагу. До таких чинників Мальтус відносив і народонаселення, розглядаю­чи його, як один із природних ресурсів—факторів розвитку.

    Виходячи з кількісних характеристик, Мальтус намагається по­казати, як процес відтворення населення впливає на економічні процеси в суспільстві. На його думку, суспільство перебуває в стані рівноваги, коли кількість споживацьких благ відповідає кількості населення. За відхилення від рівноваги починають діяти сили, котрі цю рівновагу відновлюють.

    Петті, а за ним і Сміт у численному працездатному населенні ба­чили передумову багатства країни. Мальтус показав і зворотний бік цього процесу. Він не заперечує, що численне населення — одна з умов багатства: "Я готовий визнати, слідом за мудрецями древності, що могутність держави має вимірюватися не розміром її територій, а кількістю населення. Я розходжусь з цими авторами тільки стосо­вно питання про те, як отримати численне, і при тім сильне і здоро­ве населення" .

    Причину, що перешкоджає нормальному відтворенню здорового, працездатного населення, він убачає в природному законі народона­селення, згідно з яким існує "постійне прагнення, притаманне всім живим істотам, плодитися швидше, ніж це допускає кількість хар­чів, що є в їхньому розпорядженні"2. Жорстка залежність суспільст­ва від продовольчих ресурсів, вичерпність засобів існування є фак­торами, які, на його думку, стримують можливість вільного зрос­тання населення.

    Мальтус доводить, що приріст населення саморегулюється пере­довсім обмеженістю засобів існування. Щойно кількість цих засобів зросте — зросте й населення, якщо цьому не заважатимуть якісь надзвичайні перешкоди. Надзвичайними він називає моральні пере­пони, пороки та нещастя, які не мають об'єктивно-економічної при­роди, але котрі, у свою чергу, можуть бути наслідком надмірного зростання населення.

    Процес саморегулювання приросту населення Мальтус ілюструє з допомогою прикладу, який має свідчити про об'єктивність тенден­ції, за якої зростання населення відбувається у геометричній прогре­сії, а засобів існування — в арифметичній. Він робить висновок, що коли населення буде подвоюватись кожні 25 років (і зростати в гео­метричній прогресії— 1,2,4,8,16,32,64...), а засоби існування за наи^-сприятливіших умов зростатимуть в арифметичній прогресії (1,2,3,4,5,6,7 ...), то вже через два століття кількість населення буде відноситись до засобів існування як 256 до 9, а через три століття — як 4096 до 13. Але природа сама регулює пропорції відтворення на­селення: надлишок населення об'єктивно приречений на злидні, го­лод та вимирання.

    Мальтус уважає, що суспільство, знаючи наслідки процесу зрос­тання народонаселення, може й мусить втручатись і регулювати цей процес, оскільки воно не здатне забезпечити безмежного приросту засобів існування, у збільшенні яких бере участь і природа.

    Ігнорування дії об'єктивного закону народонаселення призведе до катастрофічних наслідків, і жодні соціальне спрямовані заходи не поліпшать ситуації. Держава, на думку Мальтуса, повинна втру­чатись у процес відтворення народонаселення, використовуючи як економічні важелі, спрямовані на стримування його зростання, так і різноманітні превентивні заходи.

    Визнаючи, що людські ресурси є одним з найважливіших факто­рів економічного розвитку, Мальтус указує на необхідність їх якіс­ного відтворення і у зв'язку з цим різко засуджує державні програми підтримки бідних: "Я заперечую право бідних на утримання за су­спільний рахунок"', тому що злидні, на його думку, породжують злидні. Будь-яка державна чи приватна благодійницька допомога стає на заваді саморегулюванню, тобто природноекономічному обмеженню зростання населення. Крім того, ця допомога підриває дію стимулів у економічній сфері.

    Усі наступні, присвячені суто економічним проблемам, праці Мальтуса так чи інакше є лише дальшим розвитком положень, ви­кладених ним у "Нарисі про закон народонаселення". Він доводить, що нерегульоване зростання населення завдає шкоди суспільству й економіці: провокує війни за додаткові території і додаткові блага;

    Скупченість населення сприяє виникненню епідемій; надлишок пра­цездатного населення породжує безробіття та падіння заробітної плати, а отже, життєвого рівня.

    Теорія народонаселення породила небезпідставні звинувачуван­ня Мальтуса в зайвому песимізмі, але для нього самого вона стала поштовхом для ґрунтовного дослідження економічних проблем, що мали підтверджувати його доктрину. Він упритул підійшов до від­криття кількох класичних законів політекономії, таких, наприклад, як закон граничної корисності, земельної ренти, фонду заробітної плати, що їх згодом сформулюють представники неокласичного на­прямку, чи ефективного попиту, відкритого Кейнсом. Мальтус роз­глядає питання про ренту, заробітну плату, прибуток у контексті їх виробництва й розподілу, але в іншому, ніж Рікардо, аспекті, поза теорією створення вартості.

    Економічна доктрина Мальтуса, що прямо зв 'язана із його тео­рією народонаселення, має багато спільних рис із теорією Рікардо, але дещо під іншим кутом зору характеризує основи суспільного розвитку. По-перше, Мальтус намагається дати загальну картину розвитку суспільства; по-друге, його цікавлять передумови економі­чного росту та фактори, що цьому сприяють; по-третє, він визнає можливість криз надвиробництва і намагається визначити природні економічні сили, що протидіють кризам.

    Мальтус зробив значний внесок у дослідження проблеми циклічнос­ті економічного розвитку. Причини цього явища він убачав передовсім у способах розподілу суспільного продукту, що, на його погляд, визна­чає обсяги виробництва та розміри попиту на вироблену продукцію.

    Економічні цикли. Мальтус, по суті, був одним із перших еко­номістів, який визнав існування проблеми циклічності розвитку. Він критикував Сея, який теоретично доводив неможливість криз, тобто неможливість надвиробництва товарів понад ту кількість, що може бути спожитою, а труднощі реалізації зв'язував із недостатнім роз­витком системи торгівлі. За Мальтусом, криза надвиробництва мож­лива, вона зв'язана з реалізацією виготовленого продукту. У "Прин­ципах політичної економії" він аналізує причини, що зумовлюють Проблему реалізації, і серед них називає Недостатній платоспро­можний попит на вироблені товари.

    Мальтус зазначає, що зростання населення само собою не забез­печує зростання попиту. Він не ототожнює платоспроможного по­питу та попиту, що спричиняється зростанням потреб, і намагається дати відповідь на питання: чи впливає розподіл на споживання й попит, чи існує зв'язок між попитом та доходами, між попитом і споживанням та заощадженням.