Історія економіки

Схожі статті :

Популярні записи

  • Неокейнсіанські теорії економічного зростання

    Неокейнсіанські теорії стали розвиватися, долаючи вузькі місця концепції Кейнса. Аналізуючи економіку капіталістичних країн у 30-ті pp., він неминуче мусив виходити з умов її глибокої стагнації. Відтак кейнсіанська теорія була статичною, бо брала економіку у рівновазі, а не у стані динаміки. Вона майже не розглядала довго­строкових, перспективних тенденцій, оскільки була тільки спробою пояснити сучасний Кейнсу стан економіки, з'ясувати умови "повної зайнятості".

    У післявоєнні роки на перший план соціально-економічного роз­витку західних країн виступають не проблеми "повної зайнятості", а проблема економічного зростання.

    Об'єктивною передумовою для появи такої проблеми стали про­цеси, що відбувалися в розвитку економіки в післявоєнний період. Розгортання НТР, нерівномірний розвиток капіталістичних країн, високі темпи економічного зростання в соціалістичних країнах поставили цю проблему на порядок денний. Найбільш непокоїли за­хідних економістів високі темпи зростання економіки соціалістич­них країн, що загострювали проблему "економічного змагання двох систем". Не випадково американський економіст Є. Домар писав, що проблема темпів перетворюється на проблему самого існування капіталізму'.

    Саме за цих умов і з'являються теорії економічного зростання, автори яких роблять спроби створити теорію відтворення придатну для різних кон'юнктурних умов, визначити загальні фактори еконо­мічного зростання.

    Поява цих теорій була б неможливою без суттєвої зміни поглядів на роль держави в регулюванні відтворювальних процесів.

    Теоретична модель зростання, що була побудована Кейнсом, пе­редбачала можливість впливати на величину сукупного попиту, за­йнятості та національного доходу регулюванням "незалежних змін­них" — схильності до споживання, граничної ефективності капіталу та норми процента.

    Ідеї Кейнса розвинули його послідовники — А. Хансен, Р. Хар-род, Є. Домар та ін. Після другої світової війни, намагаючись уник­нути недоліків моделі Кейнса, неокейнсіанці опрацювали нові (мо­делі Р. Харрода, Є. Домара).

    Із концепції Кейнса безпосередньо випливало абстрактне рівнян­ня, основною ланкою якого було врахування реалізації продукції. Воно передбачало рівновелике зростання виробництва й агрегатно­го попиту як умову динамічної рівноваги. Обов'язкова рівновага за­ощаджень та інвестицій та обов'язкове повернення отриманого до­ходу у процес виробництва призводили тільки до збереження незмінного стану. Призначення моделі Кейнса полягало в тім, щоб змусити економіку працювати на підставі взаємодії тільки існуючих величин, беручи до уваги тільки наявні ресурси. Отже, йшлося більше про те, щоб дати хід тому, що суспільство вже мало. У пері­од Кейнса на передньому плані була тенденція хронічного надлиш­ку капіталу і зв'язана з нею тенденція хронічного масового безро­біття. За цих умов Кейнс акцентував увагу на одному боці інвестиційного процесу — так званому "дохідному ефекті" (відкла­даючи набік його "виробничий ефект"). Зміст "дохідного ефекту" інвестицій полягає у тому, що зростання інвестицій веде до підви­щення доходів, яке збільшує споживацький попит, що, у свою чергу, стимулює збільшення виробництва.

    Теоретики економічного зростання — неокейнсіанці — прагнуть динамізувати статичну модель Кейнса та обгрунтувати умови стій­кої рівноваги з використанням не тільки "дохідного ефекту" Кейнса, а й "виробничого ефекту", тобто повної зайнятості виробничих по­тужностей і робочої сили, а також виявити причини порушення та­кої рівноваги. Якщо Кейнс застосовував модель мультиплікатора для короткострокового періоду, то неокейнсіанці розширили часові межі дії мультиплікатора, використовуючи цю модель у динамічно­му аналізі. Важливим нововведенням неокейнсіанської теорії саме і є включення "виробничого ефекту" у модель зростання і врахування умов, необхідних для забезпечення безперервного зростання еконо­міки (динамічної рівноваги).

    Послідовник Кейнса англійський економіст Рой Харрод у спробі подолати кейнсіанську статичну модель розробив динамічний варі­ант теорії економічного зростання. "Динаміка", за Харродом, перед­бачає стійкий темп зростання протягом тривалого часу на відміну від "статики", що передбачає просте відтворення (або таке зростан­ня, чи скорочення виробництва, яке має епізодичний характер). Ха­ррод виходить з того, що підставою економічного зростання є три фактори: робоча сила, випуск продукції або дохід на душу населен­ня, розмір наявного капіталу. Для розробки своєї моделі він запро­вадив такий показник науково-технічного прогресу, як капіталоміс­ткість, тобто відношення величини капіталу до обсягу випуску продукції.

    У статті "Нарис теорії економічної динаміки" (1939), а потім у книжці "До динамічної економічної науки" (1948) Р. Харрод запро­понував своє рівняння "гарантованого зростання". Воно має відно­шення до однопродуктової замкненої економіки: одна середня вели­чина граничної схильності до заощадження, одна середня величина граничної продуктивності капіталу (обидві величини є константа­ми); заощадження та інвестиції є функціями тільки доходу; відсутня взаємозамінюваність факторів виробництва, не береться до уваги технічний прогрес і т. п.

    Рівняння Р. Харрода, яке є найбільш поширеною неокейнсіанською формулою економічного зростання, можна зобразити так: