Історія економіки

Схожі статті :

Популярні записи

  • Теорія ефективного попиту

    Розподіл суспільного продукту на доходи — це лише перший крок на шляху до забезпечення економі­чної рівноваги. Другим, і, на думку Мальтуса, надзвичайно важли­вим — є способи використання прибутку. Нагадаємо, що він роз­глядав прибуток як основний чинник розвитку. Мальтус зазначає, що товар не будуть виробляти доти, доки "внутрішня мінова вар­тість", тобто те, у що його оцінює суспільство, не покриє всіх затрат праці на його виробництво з додатком такої кількості праці, яка до­рівнюватиме прибутку.

    Мальтус розвиває цю тезу, наголошуючи, що функції прибутку не обмежуються використанням його для задоволення особистих потреб капіталіста: прибуток є основою розширення виробництва засобів існування для населення, кількість якого збільшується, та визначальним чинником урівноважування сукупного попиту і про­позиції, досягнення суспільно-економічної рівноваги.

    Отже, прибуток є мотивом капіталістичного виробництва, джерелом його розвитку й запорукою врівноважування економіки.

    Досліджуючи проблему оптимального співвідношення попиту та пропозиції, як основи стабільного поступального економічного роз­витку, Мальтус дійшов висновку, що класична політекономія зали­шає поза увагою механізм розподілу чистого доходу капіталіста на споживання та нагромадження, тоді як отриманий прибуток капіта­ліст розподіляє на дві частини — ту, що є основою дальшого роз­ширення виробництва (заощадження), і ту, що призначається для особистого споживання.

    Без такого розподілу зростання обсягів виробництва неможливе:

    "Жодне значне і тривале зростання неможливе без такого рівня бе­режливості, який щорічно нагромаджує частину прибутку і створює надлишок продукту над споживанням... Якщо споживання є біль­шим за виробництво, то капітал в масштабах всієї країни зменшує­ться і її багатство поступово руйнується внаслідок недостатньої зда­тності виробляти; якщо виробництво є більшим за споживання, то не спрацьовує стимул до нагромадження та виробництва внаслідок недостатнього ефективного попиту тих, хто має основну частину купівельних засобів. Дві крайності очевидні, отже, існує й середина, хоча, можливо, логічний апарат політичної економії не в змозі її ви­значити, тобто існує стан, за якого, ураховуючи виробничі можли­вості і споживацькі переваги, стимули до зростання багатства бу­дуть найліпшими".' Кейнс пізніше зазначив, що існування проблеми оптимального співвідношення заощаджень та інвестицій у цій тезі Мальтус розкрив повністю.

    Ця теза одночасно характеризує й механізм самоврівноваження економіки: фонд нагромадження динамічно змінюється залежно від рівня прибутковості виробництва.

    Основним стимулом до нагромадження (інвестування) Мальтус називав природне тяжіння капіталіста до збільшення прибутку. Зро­стання прибутку відбуватиметься, якщо зростатиме попит на товари. Високий попит гарантує отримання прибутку і стимулює виробничу діяльність, а отже, зумовлює попит на інвестиції. Сподіваючись на високі прибутки, капіталісти використовують заощадження для розширення виробництва.

    У свою чергу, умовою зростання попиту є високий рівень спо­живання, що забезпечується за рахунок зростання зайнятості на­селення, зростання заробітної плати та інших доходів, тобто платоспроможності населення.

    Мальтус розглядає взаємодію цих чинників і вплив кожного на забезпечення економічної рівноваги. Він вказує на те, що, перебу­ваючи у взаємозалежності, взаємозумовленості, кожен із цих чин­ників виключає динаміку іншого. Тобто зв'язок між ними має обер­нений характер.

    Наприклад, позитивним наслідком нагромадження він уважає зростання суспільного продукту, обсягів пропозиції товарів, попиту на робочу силу, рівня споживання. Однак, як наслідок дії цих чин­ників, відбувається "перенагромадження", ринок переповнюється товарами, відносно спадає попит на них. Ціни на товари знижують­ся, зменшується прибуток, а тому зупиняється виробництво, падає зайнятість і заробітна плата. З іншого боку, зростання заробітної плати призводить до зменшення частки прибутку, що є основою ін­вестицій, до обмеження їх обсягів, тобто обсягів виробництва, до зростання безробіття, спадання попиту тощо. Усе це спричиняє цик­лічність економічного розвитку.

    Основний висновок Мальтуса полягає в тім, що для забезпечення рівномірного розвитку виробництва необхідна стабілізація одного з його чинників, тобто попиту. Попит забезпечується за рахунок за­робітної плати, ренти, частини прибутку, що йде на задоволення індивідуальних потреб капіталіста, а також частини заоща­джень, котрі не знайшли об 'єкта застосування.

    Заробітна плата потрапляє в центр уваги Мальтуса в ході ана­лізу попиту як одного зі складових рівноваги. Зазначаючи, що всі інші види доходів впливають лише на еластичність попиту, він ука­зує на тісний зворотний зв'язок заробітної плати із розмірами при­бутку, отже, з інвестиціями. Одночасне їх зростання, таке, що не призвело б до спаду виробництва, можливе лише за певних умов.

    Мальтус розрізняє номінальну (грошову) та реальну заробітну плату, вказуючи, що сукупність необхідних засобів існування, які ро­бітник може придбати на свою заробітну плату, визначає її реальну величину, а номінальна заробітна плата — це сума отриманих робіт­ником грошей; вона менше зв'язана з обсягом життєвих засобів, є відносно самостійною і змінюється під впливом кількох чинників.

    Підвищення ставки реальної заробітної плати передбачає змен­шення норми прибутку, капіталіст втрачає стимули до нагрома­дження, починається спад виробництва, зайнятості й попиту. Відтак Мальтус робить висновок, що заробітна плата має відповідати кільком вимогам: не перешкоджати нагромадженню, забезпечувати реа­лізацію тієї частини суспільного продукту, що є необхідною для відтворення певної, визначеної обсягами виробництва, кількості ро­бочої сили, сприяти стабілізації відтворювального процесу.

    На його думку, сталість процесу зростання попиту можна забез­печити за рахунок стабілізації номінальної заробітної плати, тобто заморожування фонду заробітної плати на "природному рівні". Це дасть змогу стабілізувати інвестиційний процес, який орієнтувати­меться на певний фонд заробітної плати. Природний рівень фонду заробітної плати, на думку Мальтуса, визначається обсягами ви­робництва, він є сталим для певного проміжку часу, а коливання за­робітної плати зв'язані лише з динамікою зайнятості.

    За зростання обсягів інвестованого капіталу зростає й попит на робочу силу. Але Мальтус зростання зайнятості не розглядає як чинник збільшення фонду заробітної плати. Зв'язок між ними елас­тичний. За Мальтусом, збільшення фонду відбувається тоді, коли пропозиція товарів збільшується. При цьому, за відносно сталих розмірів номінальної заробітної плати, реальна заробітна плата зро­сте, оскільки у грошовому вираженні ціни на товари знизяться. Тобто зміни відбудуться в межах фонду заробітної плати, і не спри­чинятимуть скорочення виробництва з усіма його негативними на­слідками.

    Зазначивши, що існує об'єктивно зумовлений фонд заробітної плати, який тісно зв'язаний з обсягами виробництва, з визначеною кількістю засобів існування, що зростають повільніше, ніж населен­ня, Мальтус формулює закон спадання рівня заробітної плати, згід­но з яким перенаселення спричиняє зниження заробітної плати до прожиткового мінімуму. Тобто заробітну плату Мальтус розглядає як економічний чинник, що сприяє обмеженню приросту населення.

    На думку Мальтуса, зафіксований фонд заробітної плати визна­чального впливу на виробництво не матиме, але виступатиме як один із факторів зростання попиту на інвестиції. Він доводить, що рівень зайнятості за умов спаду виробництва не можна регулювати з допомогою заробітної плати (скажімо, знизивши заробітну плату нижче за реально необхідний рівень, забезпечити тим самим зрос­тання попиту на робочу силу в межах фонду), оскільки зменшується не лише постійний капітал, а й фонд заробітної плати разом із ним. З іншого боку, зменшення фонду номінальної заробітної плати, яке завжди супроводжується падінням реальної, призводить до звужен­ня сукупного попиту.

    Отже, на думку Мальтуса, стабільне тривале зростання виробни­цтва можна забезпечити, створивши умови для постійного збіль­шення нагромаджень, що досягається стабілізацією платоспромож­ного попиту (сталим фондом номінальної заробітної плати).

    Причинами зростання і стабілізації попиту Мальтус уважає та­кож зростання доходів непродуктивних класів, тобто зайнятих у сфері послуг, і землевласників, що беруть участь у перерозподілі суспільного продукту.

    Водночас Мальтус доходить висновку, що вирішення проблеми попиту забезпечується як раціональним розподілом доходів, так і розвитком галузей, що надають послуги, а також розвитком внутрі­шньої та міжнародної торгівлі.