Історія економіки

Схожі статті :

Популярні записи

  • Кейнсіанська теорія

    Кейнсіанство як напрямок економічної думки відіграло важливу роль у розвитку західної економічної теорії. Воно зробило спробу відповісти на ряд важливих питань, що виникли у зв'язку з кризою в 30-х pp. Кейнс указав на ряд слабких сторін буржуазної економічної науки свого часу, звернувши увагу на такі сторони капіталістичної дійсності, які раніше ігнорувалися економістами; зробив спробу внести нові елементи в аналіз капіталістичної економіки, наблизив економічну науку до потреб господарського розвитку; помітив нові тенденції у розвитку капіталізму та обгрунтував необхідність участі держави в економічному житті.

    Концепція Кейнса справила значний вплив на дальший розвиток економічної теорії та економічної політики. Ідеї Кейнса взяли на озброєння керівні органи капіталістичних країн. Особливо це сто­сується теорії національного доходу, теорії циклу, теорії зростання та інших аспектів макроекономіки. Саме теорія Кейнса поклала початок широкому втіленню в життя державного регулювання еко­номіки, опрацюванню конкретних методів і способів такого регу­лювання.

    Особливе місце кейнсіанство посіло в економічній теорії та прак­тиці США. Ще на початку 30-х р. Кейнс приїздив до США та озна­йомив зі своїми ідеями президента Ф. Рузвельта. Але тоді Рузвельт його не підтримав. Проте невдовзі становище змінилося і багато за­ходів, які проводилися у період "Нового курсу" було прямо "запо­зичено" в Кейнса: організація громадських робіт, фінансування державного будівництва важливих господарських об'єктів, курс на дефіцитне фінансування тощо. 1946 року у США було прийнято "За­кон про зайнятість", згідно з яким уряд було вповноважено вживати заходів для забезпечення планового розвитку економіки. Було перед­бачено створення таких економічних органів, як Рада економічних консультантів при президентові та Об'єднана економічна комісія конгресу.

    До початку 60-х pp. головним мотивом для здійснення тих чи інших заходів економічної політики, що впливали на економіку в цілому, була криза або загроза кризи. І хоч у своїй основній праці та наступних статтях Кейнс мало уваги приділив проблемі циклу, його концепція справила певний вплив на розробку теорії цього питання і на спрямування так званих антициклічних заходів. Метою ж остан­ніх була якщо не ліквідація циклічного характеру капіталістичної економіки, то принаймні послаблення його руйнівних наслідків.

    Американські економісти та політичні діячі у боротьбі з кризами розраховували, передовсім, на вищезгадувані "вбудовані стабіліза­тори", тобто на автоматичне застосування податкової та бюджетної політики для регулювання циклу.

    Проте досвід другої половини 50-х pp. показав, що антикризові заходи не забезпечують тривалого піднесення, високих та стійких темпів економічного зростання. Американські економісти дійшли висновку, що необхідно концентрувати увагу не на антикризових заходах, а на заходах зі стимулювання зростання, які водночас запо­бігатимуть і кризам. Таким чином, змінився головний мотив спря­мування заходів державної економічної політики. Економісти, які посідали командні позиції в державних економічних органах у цей період, були переконаними кейнсіанцями. Погляди Кейнса поділяли і найближчі економічні радники Дж. Кеннеді та Л. Джонсона. Пре­зидент Кеннеді поклав в основу своєї економічної політики найно­віші досягнення сучасної йому економічної науки. Уперше в амери­канській історії президент зробив спробу урухомити весь арсенал засобів, якими володіла сучасна економічна наука. Широко корис­тувалися висновками економічної науки президенти Джонсон та Ніксон. Про це свідчать висловлювання колишнього голови ради економічних консультантів Уолтера Хеллера. Він стверджує, що економічна наука США, відкинувши постулат саморегулювання, сприйняла кейнсіанські ідеї державного втручання, а економіка США зазнала "благотворного впливу кейнсіанської економічної те­рапії". Необхідність стимулювання економіки почали визначати, виходячи з фактичного розриву між потенціальним та реальним валовим національним продуктом, а не із загрози можливої еконо­мічної кризи. Цю політику навіть назвали "новою економікою". Ха­рактерною її особливістю була постановка перед економічною полі­тикою цілком конкретних завдань. Так, економічну політику в першій половині 60-х pp. було спрямовано на зменшення безробіття до рівня 4% робочої сили, забезпечення щорічного реального економічного зростання не менше ніж на 4% та щорічного збільшення ВНП приблизно на 50 млрд доларів (у цінах того періоду).

    Що стосується наступного десятиріччя, то на межі 70-х pp. важливе місце в економічній політиці уряду зайняла проблема контролювання інфляції. У заявах президента Ніксона неоднора­зово зазначалося, що метою уряду в галузі економіки є забезпе­чення середньорічних темпів реального економічного зростання у 4——4,5%, утримування рівня безробіття у межах 4% робочої си­ли, забезпечення темпів зростання цін не більше 2—3% в серед­ньому за рік.

    Кейнсіанські ідеї були дуже популярними в Німеччині, особливо у середині 60-х pp., коли й тут стали помітними ознаки економічної кризи. Уряд Кізінгера розробив антикризові заходи згідно з кейнсіанськими рецептами, тобто використовував дефіцитне фінансуван­ня, помірну інфляцію, маневрування ставкою відсотка тощо. Прові­дним напрямком економічної думки Німеччини став своєрідний синтез неолібералізму з кейнсіанством, з явно вираженим визнан­ням необхідності державного регулювання економіки.

    Кейнсіанські концепції торували собі шлях і в інших західних країнах, зокрема на батьківщині їхнього автора — Великобританії. Тут іще 1944 p. було опубліковано урядову Білу книгу "Політика у сфері зайнятості" з обгрунтуванням урядової політики забезпечення максимального використання трудових ресурсів, а також підтриму­вання на високому рівні урядових витрат з метою забезпечення по­питу. Було також переведено під контроль держави низку галузей господарства Великобританії.

    Але на межі 70—80-х pp. кейнсіанська теорія і концепція держа­вного регулювання економіки зазнала серйозних випробувань. Гли­бока світова криза 1974—1975 pp. показала слабкість і уразливість практичних рекомендацій кейнсіанства. Кризу пережила концепція "держави добробуту", що базується на соціальних пріоритетах і спирається на значний сектор державного підприємництва, на пряме регламентування багатьох сфер приватного підприємництва і пере­розподіл доходів на користь держави.

    Кейнсіанство і його модифіковані версії (неокейнсіанство та посткейнсіанство) не дали сподіваних наслідків. Заходи держави, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та гармонічних тем­пів розвитку, в багатьох випадках не мали успіху.

    Нині кейнсіанство як теоретична система і як концепція еконо­мічної політики втратило колишню панівну роль і перебуває в опо­зиції до поширеної скрізь консервативної ортодоксії. Але воно жи­ве, модернізується, розвивається. Кейнсіанська школа створила систему категорій та взаємозв'язків, що без них сьогодні навряд чи можна уявити економічну теорію і економічну політику Заходу.